Квітка і хмара
Українська народна казка Чернігівщини

Під ясними променями сонечка розквітла квітка. Повернула вона голівку до сонечка та й каже:

— Дякую тобі, ти дало мені силу, зігріло своїм теплом.

Аж раптом на небі з’явилася темна хмара. Вона почала рости, наповзати на небесну блакить і, зрештою, зовсім заступила сонечко. Квітка гірко заплакала.

— Яка ти недобра! — звернулася вона до хмарки. — Ти, мабуть, дуже не любиш сонечка.

— Помиляєшся — відказала хмарка, — ми з сонечком — найкращі друзі. Разом працюємо, щоб усьому, що росте на землі, було добре.

— Як це? — здивувалася квітка.

— А ти послухай. Сонечко своїм теплом випаровує із землі і водойм воду. Вона стає парою і піднімається високо вгору. В небесній блакиті з неї утворюються крапельки. Вони збираються докупи і твориться хмарка. Вона проливається, щоб напоїти спраглу землю. Без дощу ти теж не змогла б розквітнути.

Линув з хмарки рясний дощ. Квітка своїми корінцями почала пити живущу воду.

— Як добре! — вигукнула вона. — Спасибі тобі, хмарко. Тепер я зрозуміла, яка велика робота робиться в природі, щоб я могла рости.