Кимак-дитина
Українська народна казка Закарпаття
Жили раз один чоловік і жона, файно * ґаздовали *, но усе журилися, що дітей не мали. Такой і геть довго не мали дітей, но раз жона тяжко зітхала і стала казати:
— Коби хоть таку нам бог дитину дав, як кимак *.
І ото раз, у свій час, уродила жона кимака, як дерево: слізно, де очі, рот є, ноги і руки, лиш у кимаці.
Так вони засмутилися, що самі не знали, що чинити з тим кимаком. Лишили вони того кимака на пробу — що з нього буде, но воно чимдалі росте, і дуже спокійне, бо не плаче, а їсти помалу може. Так отой кимак вони держали зо п’ять годів, но ніякого хісна * не виділи з нього, то порадилися те чудо понести і веричи * (викинути). Так і учинили: понесли на одно поле і там лишили. Но раз, на щастя того кимака, на тім полі ішов конем один граф, — а кимача на той час почало іти помалу, бо ноги мало, лиш у дереві були, но розділено. Граф почав його звідувати:
— Що ти є?
А кимак каже (тоді проговорив) :
— Я сам не знаю, що я є: хтось мене на се поле приніс.
Граф много не радився, а узяв того кимака до себе на коня, думає: “Добре буде хоть на чудо другим позирати”.
Як приніс кимака того додому, кимак став день за днем рости, — то таке диво: хто прийде, то лиш позирає на нього. І так мало-помалу кимак виріс таким великим. А як підріс, дали йому роботу на дворі — друблю * дозирати. Воно так ізмагається *, сокотить * і годує друблю — так її у хліві примножилося.
Раз у самого царя, у тім таки вароші *, один великий бал був, на нього зазвано було і графа. Граф вибрався у парадний кочиг * іти на бал, але учув і кимак, що на бал ідуть усі з двора. Став просити кочіша *, аби хоть десь назад і його узяв, та буде йому коні дозирати, — но кочіш боявся його брати, але воно просило дуже кочіша, щоб його взяв так, аби пан не видів.
Кочіш учинив те — поклав кимака під сідак — і так пішов із графом і із челяддю на бал.
Як прийшли до царя у двір, там було много гостей, велика банда * йграла, много панчуків і княгинь танцювало. А у того царя і принц був нежонатий, котрий дуже доброї дяки і веселого духа був... Але що пізніше сталося: заходить одна дуже красна і красно убрана панська дівка, на котру усі лиш позирали. А як царський син увидів її, то ще звеселився і лиш з нею грав *. А та дівка все лиш малий час побуде межи гостями, а далі йде собі.
Раз і кочіш присмотрів, бо хотів знати, що чинять коні і кимак коло них; а кимак якраз тоді розтворився, і дуже красна дівка з нього вийшла; але як увиділа кочіша, то назад у кимак убралася. Так то було много раз, як ніхто не був коло кимака, тоді з нього та красна дівка вийшла і пішла у бал, між другі, де усе лиш із царським сином танцювала.
Як уже бал став кінчатися, тоді й вона пішла назад на своє місце і зайшла у кимак, а кочіш поклав її у сідак. Прийшов і граф, — і так пішли собі на кочизі додому.
Як бал минувся, царському сину прийшла на гадку та красна дівка, у котру так влюбився, але ніхто не знав, де вона поділася і чия була. Но чим далі, то царський син настільки жалує за дівкою, що з жалю розболівся і казав цареві, своєму отцю, що коли ту дівку сюди, до нього, не приведуть, з котрою він на балу іграв, то здоровим не буде чутися.
Цар розіслав куренти у свій варош, аби та дівка прийшла, котра з його сином на балу много іграла; та і одна не знаходилась така.
Раз учув те і графів кочіш. Прийшло йому на гадку, що у тім кимаці є дівка, — та й розповів графові. А граф узяв той кимак і почав йому казати, аби одоперся. Кимак одопертися не хотів, казав, що він інаким не може бути.
— Но, коли не хочеш так, то цареві тебе передам, аби дав тебе розрубати, і так будемо видіти, що в тобі є.
Кимак наче аж напудився * і каже: “Но тепер дайте мені одну окремішню цімру *, та дайте мало муки, хай золотих галушок учиню, та пішлете царському сину”.
Дали їй окремішню цімру, і там замкнули саму, дали їй муки, аби золоті галушки чинила, — а крізь ключову дірку позирали, що там буде... Позирають, а з кимака дуже красна дівка вийшла і ймилась до своєї роботи. А ці скоро отворили двері і піймали ту красну дівку, і так передали її графу, а граф послав її до царя. Царський син як увидів її, упізнав й зрадувався; і так її полюбив, що за жону її взяв. Учинили красну свадібку, а потому жили, доки їм тривали жили.