Українські народні казки

Кирея

Українська народна казка Поділля

Колись в одної жінки поїхав чоловік кудись далеко-далеко на заробітки. Дуже рідко від нього приходили скупі звістки. А тоді одного разу через кілька років прийшло письмо. «Продавай, — пише, — все хазяйство, забирай гроші і приїжджай до мене, я тут добре влаштувався, тут будемо жити». Жінка все спродала, забрала всі чисто гроші і поїхала у далекі землі до свого чоловіка.

А він там жив на хуторі коло лісу. Перещитав гроші, склав, а тоді каже до жінки:

— Поїхали, я тобі щось покажу.

Посадив її у свою бричку і вони кудись у ліс поїхали. Їхали довго-довго.

— Куди ми? — питає жінка.

— Побачиш.

От спинилися в глушині коло здорової купи великих лісових мурашок.

— Приїхали, — каже, — Мені від тебе тільки грошей треба було. Я тут собі другу жінку найшов.

Витяг ножа.

— Роздягайся! — каже.

Забрав її одяг, зв’язав і кинув у купу мурашок. Як не просилася, нічого не помогло. Сам поїхав і посміявся:

— Тут із тебе кістки лишаться.

Нещасну жінку почали кусати мурахи. Вона з усіх сил старалася розв’язатися. Вдалося їй вивільнити руки, розв’язала собі ноги, пішла лісом. А вже стемніло. Йде вона бідна, йде, аж стоїть хатина в лісі. Подивилася у вікно, а там лампа горить, грошей, золота повно, а на лавках чоловіки сплять. Зайшла вона тихенько в хату, щоб нікого не розбудити, догадалася, що то бандити. Зі стола взяла кусочок хліба і вдягла стару кирею, що на стіні висіла, та й тихенько вибігла і побігла лісом. Бігти було тяжко, бо кирея тяжка, але тепер вона мала хоч якийсь одяг.

Почало розвиднятися. Вона почула шум і вилізла на дерево, притаїлася там. А то ті бандити на конях шукали того, хто був у їхній хаті.

«От, — думає жінка, — стільки грошей мають, а якоїсь старої киреї їм шкода». Пересиділа на дереві, поки вона назад поїхали. Чула, як один казав:

— Зарізав би того, хто нашу кирею забрав.

Якось потім жінці вдалося вийти з лісу, добратися до якогось містечка. Світ не без добрих людей, їй допомогли додому вернутися. А дома ж нічого нема, бо ж усе продала. Прийняла її до себе рідна сестра. Жінка була доброю швачкою, то без роботи не сиділа.

Одного разу вона захотіла перешити ту стару кирею, ту, що вона з чужини привезла. Почала її із сестрою пороти, а там у підкладці золото зашите. От чого вона така тяжка була! От чого бандити так шукали того, хто кирею забрав!

Купила тоді собі і сестрі по новій хаті, хазяйством обзавелася. Знайшовся добрий роботящий чоловік, народилися в них діточки. Не було б щастя, так нещастя допомогло.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

152 (6409). Кирея. СУС —. Записано 2009 року.
Оповідач: Слободянюк Степанида Степанівна (1927 року народження) Попівці Барський район Вінницька область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.