Українські народні казки

Кирик

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жив собі Кирик-мужичок. Стала Кирикові велика біда, умерла саме в жнива дитина. Тепер бідний Кирик ходить, шукає, нема кому ямки копати, нема кому труну робити.

Ніхто не хоче, бо ніколи. Пішов Кирик до попа.

— Прийшов до вашої милості, щоб йшли дитя хоронити.

— А є у тебе, Кирику, карбованець?

— Нема, — каже.

Не хоче піп дитину хоронити. Прийшов додому Кирик, плаче, та ніхто його не слуха. Пішов він сам яму копати. Копає Кирик ямку, дивиться йде дідок та й каже йому:

— Здоров був, Кирику! Що та тут робиш?

— Сталась мені велика біда, умерла в жнива дитина. Ніхто не хоче яму копати, то сам копаю.

— Підожди, Кирику, не копай, іди зі мною!

Прийшли вони на долинку.

— Викопай тут, Кирику, ямку на дитинку.

Став копати Кирик ямку на дитинку, викопав зі срібними карбованцями котельник. Кирик зрадів, прийшов додому, взяв коня і поїхав у місто, купив куль муки пшеничної, пшона, сала. Вертається, коли у нього повен двір людей. Той домовину робить, ті пішли яму копать (дізнались, що у Кирика гроші є). Прийшов Кирик до попа, вийняв на стіл грошей сорок карбованців.

— Прошу, батюшко, дитину хоронити з собором!

— Зараз, Кирику, іди додому, я зараз буду.

Не дійшов Кирик додому, як уже іде дванадцять попів з дванадцяти церков. І цей піп з попадею йде. Почали дитину з собором хоронить, як купецького сина. Поховали дитину і сіли трапезувати. Піп хоче спитати Кирика, де-то він грошей дістав. А попадя і каже попу:

— Не допитуйся тепер, бо будеш із хати сторч махати. Діждеш посту. Кирик ніде не дінеться. Стане він говіти, спитаєш його на духу, де він гроші взяв. Не признається, то не станеш його сповідать.

Піп дожидає посту. Став Кирик говіти, став піп його допитувати, як він добув грошики.

— Які ти гріхи маєш?

— Батюшко, чоловік що ступив, то й согрішив.

— Ні, я чув, що у тебе є якісь грошики непевні, що ти їх підчепив.

— Ні, батюшко!

— Ну, не признаєшся, ступай геть з моїх очей.

Приступає знов Кирик, нахилився піп і питає знов.

— Так, — каже, — правда, батюшко, знайшов я казанець.

— Я це знаю, — каже батюшка, — але ті гроші непевні. Принеси їх сюди. Я відслужу молебень, то мені буде часточка, тобі часточка, і на церкву часточка.

— Добре, — каже, — нехай і буде так.

Відправив піп вечерню, приходить додому.

— А що? — каже попадя.

— Знаю вже, де Кирик грошей набрав.

І розповів їй усе.

— Почекай, — каже, — не йди до нього: я так зроблю, що всі гроші будуть твої.

Побігла попадя до шевця і випросила в нього шильце і дратви. Прибігає додому, зняла з горища волову шкуру. Взяла ту шкуру, наділа на попа; передні ноги на руки, задні ноги — на попові ноги, роги на голову. Обшила попа шкурою, зробила з нього чорта.

— Іди тепер до Кирика та постукай у вікно. Він ще не спить, то скажи: «Ага! Забрав усі гроші, та й ще хочеш дать попові на церкву! Оддай їх зараз, а то увесь цей дім рознесу і всі душі заберу». То він тебе злякається і віддасть гроші.

Прийшов піп під вікно та й заторохтів рогами. Кирик подивився, а місячно, та й думає, що диявол.

— Що тобі, нечиста сило, треба?

— Ага! — говорить піп. — Узяв мої гроші, а душі не віддав? Оддай мені гроші, а то я тобі цей дім рознесу і всі душі заберу.

— Почекай, — каже Кирик, — я тебе боюся. Я тобі оддам їх через

Подав йому через двері котельчик. Прийшов піп додому. Попадя хотіла взять той котельчик, а він попові до руки приріс. Стала вона оддирати з попа волову шкуру й стала з попа кров бігти. Шкура приросла і став з попа чорт.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

240 (5306). Кирик. СУС 831. Записано 2008 року.
Оповідач: Багателя Ніна Степанівна (1937 року народження), село Шубині Стави, Лисянський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.