Українські народні казки

Кисіль

Українська народна казка Полтавщини

Одного разу жінка послала свого чоловіка до тещі, щоб він привіз трав’яного чаю. По дорозі чоловік дуже зголоднів і попросив у тещі щось поїсти. Вона насипала зятеві ні солоної, ні солодкої, ні кислої, ні гіркої їжі. Одним словом — смакота. Чоловік запитав:

— Що це таке?

— Це пшоняний кисіль, — відповіла теща.

— А ваша дочка таке зможе зварити?

— А чого ж ні, зможе.

Коли чоловік від’їжджав, то тричі в шапку проказав слово «кисіль», щоб не забуть.

Коли доїхав додому, то вітаючись з паном знав шапку. А тоді як закричить:

— Загубив! Загубив!

— Що загубив? — здивувався пан.

— Найбільший скарб у світі загубив.

Обдивився кругом, навіть у калюжі погрібся. Раптом пан як закричить:

— Це не калюжа, а кисіль якийсь!

— Оце ж воно, дякую вам!

А пан так і не зрозумів, про який скарб говорив чоловік.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

189 (4859). Кисіль. СУС 1687. Записала Таран Наталя 2008 року.
Оповідач: Сьомах Віра Яківна (1934 року народження), Старий Іржавець, Оржицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.