Українські народні казки

Киш, киш, горобці

Українська народна казка Полтавщини

Давно це було чи ні. Я не можу вам точно сказати. В одному селі жили чоловік та жінка. Не вистачило їм зимових запасів до весни. Послала жінка чоловіка у ліс на полювання та й наказала без здобичі не вертатися.

Довго чоловік ходив по лісі, але нічого йому до рук не потрапляло. Вирішив іти додому, та жінчині слова не пускали: «Без здобичі не повертайся». Сів він під дубом та й задумався: «Що робити?»

Підняв очі вгору, аж бачить сидить на вершку орел. Чоловік, не довго думаючи, вистрелив у нього: Орел упав на середню гілку. Чоловік вистрелив ще раз: орел упав на нижню гілку. Тоді чоловік вистрелив ще раз, орел, поранений, упав додолу. Забрав чоловік пташку додому. Вдома жаль стало орла. Чоловік помазав рани, замотав, став годувати птаха та скоро його й вилікував. Вийшов надвір і вирішив його відпустити, а орел говорить людською мовою:

— Сідай мені на спину, я тебе покатаю.

Чоловік, не довго думаючи, сів на орла, той піднявся з ним високо в небо та й випустив чоловіка. Летить той до землі, думає: «Це вже моя смерть прийшла!» Але орел його підхопив. Летять вони далі. Знову орел випустив чоловіка. «Ну, — думає той, — це вже точно моя смерть!» Але орел його підхопив, не дав упасти на землю. Полетіли далі. Знову орел випустив чоловіка. «Ось вже точно моя смерть прийшла». І знову орел підхопив чоловіка біля самісінької землі та й каже:

— Коли я тебе випустив перший раз, то так мені було, як ти у мене вистрелив перший раз. Коли я тебе впустив другий раз, то так мені було, як ти у мене вистрелив другий раз, коли я тебе впустив третій раз, то так мені було, як ти у мене вистрелив третій раз. За те що ти мене вилікував, я дам тобі в подарунок вузлика. Але цього вузлика розв’яжеш, як прийдеш додому. Вдома позакривай ворота і тільки тоді розв’язуй.

І дав йому подарунок. Попрощалися вони і розійшлися. Орел ще раз нагадав, щоб не розв’язував. Чоловік трохи пройшов та й думає: «Щоб б там таке було, щоб я не зібрав?» Узяв та й розв’язав. Сталося диво. Сидить той чоловік, як пан за столом. Має завод, багато грошей, слуг. Як не хотів зібрати, нічого не вийшло.

Та ось прилетів до нього змій і сказав, що зможе все зібрати, якщо той віддасть, що в нього вдома є найдорожче. Подумав чоловік, що в нього вдома немає нічого такого цінного, та й погодився, бо дуже йому схотілося додому. Змій усе зібрав. Пішов чоловік щасливий додому. Жінка дуже зраділа, бо вже і не надіялася, що побачить чоловіка живим. Вийшов на поріг і хлопець-красень, вклонився батькові. Чоловік дуже зрадів, але й засмутився, та виду не подав. Зрозумів він, що хоче у нього забрати змій. Пройшло три дні. На четвертий день щось постукало у вікно і говорить:

— Віддай належне.

Чоловік злякався, та виду не подав. Добре, що дружина міцно спала і не почула. Так три ночі підряд приходило, стукало і говорило, щоб віддав те, що пообіцяв. Ніде було дітись чоловікові, довелося все розповісти дружині та синові. Мати заплакала. Знайшовся чоловік, та доводиться розлучатися із сином. Хлопець заспокоїв їх:

— Піду до змія, зроблю, що він скаже, та й повернуся додому.

Став Іван служити у змія. А була у того донька, красуня якої світ не бачив. Полюбили вони одне одного. Дізнався про це змій і вирішив убити хлопця. Один слуга розповів про це молодятам. Вирішили вони тікати. Дівчина перед тим, як втекти, напхала голок у подушку. Прийшов батько і гукає:

— Виходь, Іване.

— Зараз прийду.

— Виходь, дочко!

— Зараз одягнуся.

— Виходьте, бо двері виламаю.

Виламали слуги двері, а там нікого немає. Кинувся змій до ліжка та тільки руки поколов об голки. Розлютився і послав вірних слуг догнати їх і привести додому. Побігли слуги щодуху доганяти Івана і змієву доньку.

Пройшли Іван з дівчиною далеченько. Говорить Іван:

— Щось мені в праве плече пече.

А дівчина відповідає:

— То батькові слуги за нами женуться. Зробимо так: я стану гречкою, а ти — старим дідом. Вони тебе щось питатимуть, а ти нічого не говори, а тільки кажи: «Киш-киш, горобці».

Так і зробили. Прийшли слуги, питають у діда, чи не бачив він тут дівчини і хлопця, а він на них і не дивиться, та тільки:

— Киш-киш, горобці, киш-киш, горобці!

Подумали слуги, що якийсь непевний цей чоловік, та й повернулися назад. Розповіли про все змієві, а той їх вилаяв:

— Та це ж і були вони. Біжіть назад і приведіть їх мені.

Побігли слуги, та на тому місці не знайшли ні дівчини, ні хлопця і погналися далі. Пройшли Іван з дівчиною далеченько. Говорить Іван:

— Щось мені в праве плече пече.

А дівчина відповідає:

— То батькові слуги за нами женуться. Зробимо так: я стану церквою, а ти, Іване, батюшкою. Тільки нічого не кажи тільки: «Господи помилуй, Господи помилуй».

Так і зробили. Стала дівчина церквою, а Іван — батюшкою. Прибігли слуги та й питають:

— Батюшко, а чи не заходили до церкви дівчина з хлопцем?

А той їм:

— Господи помилуй, Господи помилуй.

Подумали слуги, що якийсь непевний цей батюшка, та й повернулися назад. Розповіли про все змієві, а той їх вилаяв:

— Та це ж: і були вони. Біжіть назад і приведіть їх мені.

Побігли слуги, та на тому місці не знайшли ні церкви, ні батюшки і погналися далі. Пройшли Іван з дівчиною далеченько. Говорить Іван:

— Щось мені в ліве плече пече.

А дівчина відповідає:

— То вже сам батько за нами женеться. Зробимо так: я стану річкою, а ти — селезнем. Як батько приїде та стане воду пити, то коли він допиватиме майже до кінця, припливи та клюнь його у носа, він воду і випустить. Так роби кілька разів.

Прибіг змій і почав воду пити, а селезень припливав і клював його у ніс. Змій розсердився і прокляв дівчину на три роки бути річкою. На прощання дівчина наділа на руку Івана перстень і сказала:

— Не знімай його ніколи, бо коли знімеш хоч раз, то відразу мене забудеш!

Розпрощалися хлопець з дівчиною і повернувся додому. Батьки дуже пораділи, бо вже не думали побачите сина живим. Пройшло майже три роки. Влаштували батьки пишний бенкет. Зустрів Іван тут дуже гарну дівчину. Він їй також сподобався. Попросила вона в нього поміряти перстень. Довго хлопець вагався, а тоді і думає: «Невже я забуду, стільки часу пройшло, не забув». Та й зняв перстень і дав дівчині. І все забув.

Пройшов час. Батьки все наполягали на синовому одруженні. Почали готуватися до весілля. У день весілля прийшла до них чужа дівчина, зробила двох голубів, як живих, і їх поставили на стіл біля молодят. Тільки всі сіли до столу, як голуби заговорили між собою. Їхню; розмову міг почути тільки Іван. Голубка говорить:

— Ти пам’ятаєш, як був старим дідом та проганяв горобців з гречки?

Голуб відповідає:

— Пам’ятаю.

— А пам’ятаєш, як був батюшкою, і стояв біля церкви?

— Пам’ятаю.

— А пам’ятаєш, як був селезнем і клював мого батька у ніс?

— Пам’ятаю.

— А пам’ятаєш, як я тобі обручку подарувала і просила нікому не давати?

Хлопець, усе згадав, вибіг із-за столу і побіг доганяти дівчину, яка зробила їм голубів. Та дівчина виявилася змієвою дочкою. А оскільки вже пройшло три роки, то батькове прокляття уже не мало сили.

Одружилися вони. І стали довго жити. А змій скоро помер і більше не робив людям лиха.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

216 (5057). Киш-киш, горобці! СУС —811*+313. Записано 2008 року.
Оповідач: Ульянова Марія Іванівна (1924 року народження), Хорол, Хорольський район, Полтавська область