Клин на велику п’ядь
Українська народна казка Закарпаття
Женився молодий леґінь, привів жону до хижі. Переночували після свальби, повставала рано челядь домашня, і кожне береться за свою роботу, а невіста не знає, що робити їй. Звідується невіста свекри:
— Що мені робити?
— Перший раз іди в комору. Там пшениця. Набери в миску та дай курям їсти.
А невіста питає у свекри:
— А як у вас кури кличуть?
Хоче їх до гурту скликати, а свекра їй відповідає:
— Як у вас, так і в нас.
Набрала невіста зерна та й ходить по двору межи курей, та приговорює:
— Як у вас, так і в нас. Як у вас, так і в нас.
А кури не збігаються. Прийшла невіста з тою пшеницею в хату, свекра її звідається:
— Чому ти не покормила кури?
— Я їх кликала, а вони всі розійшлися.
— Та як ти їх кликала?
— Ба та так, як-исьте казали: «Як у вас, так і в нас».
— Та у нас кличуть: «Пі-пі-пі-і-і». А невіста:
— Та й у нас «пі-пі-пі-і-і».
І невіста вернулася в другий завіз і попіпікала, і всі кури збіглися.
І на другий день мала вона гаті пошити чоловікови. Шила вона руками, з домашнього полотна. Та й треба було в широких гатях посередині вставляти клин. Клин міг бути на «хрому» п’ядь невеликому чоловікови, а великому на повну п’ядь. А вона була молода та й соромилася. І питала в свекри. А свекра фігльовала:
— Ой, дитинко, я його давно в руках тримала, як ще на руках носила. А тепер ти тримай.
Та й свекра змиловалася та відміряла їй на велику п’ядь.