Українські народні казки

Клинчик

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давним-давно в одному із мальовничих куточків Лівобережжя жили собі два брати. Жили не дуже дружно, бо молодший любив працювати на землі. Все саджає дерева, кущі, квіти, а старший працювати не любив, зате хотів жити у великому будинку і мати всього вдосталь.

От одного разу приходить старший брат до молодшого та й каже:

— Що ти все порпаєшся у землі, а натомість нічого не маєш?

— Чому ж, брате, нічого не маю? — запитує молодший. — Я дарую людям красу і радість своєю роботою. Поглянь, як гарно навколо.

А навколо і справді було гарно. Куди не кинь оком — скрізь росли сосни, дуби, тополі, осики, стелився яскравий килим із різнокольорових квітів.

Пройшли дві жінки із повними кошиками суниць, привітались і низенько вклонились молодшому братові:

— Спасибі тобі, чоловіче добрий, і за цей гайок, і за ці суниці для наших дітей.

— Немає за що, — відповів той, — ви задоволені, а мені щастя.

Аж тут іде старий дідусь, повний кошик грибів несе. Зупинився перепочити та й каже:

— Дякую, синку, за твою працю. Дай тобі, Боже, здоров’я. Поглянь, скільки грибів назбирав під отим деревом, що росте на галявині. Ти ж його посадив, коли тобі років п’ять було. Тоді була маленька лозинка, а тепер — величезне дерево.

Молодший брат посміхається, а старший насупив брови, бо заздрісно йому стало, що молодшого всі люблять і поважають, а із ним, старшим, навіть не поздоровкався ніхто.

«Нічого, — думає, — ось я вночі ваше «величезне дерево» зрубаю, щоб і сліду не залишилось. Подивлюсь, скільки грибів назбираєте».

І отак, навіть не попрощавшись із братом, пішов додому. А вночі, взявши сокиру, пішов до гаю, де росло велике гарне дерево.

Чоловік близенько підійшов до нього, розмахнувся і вже хотів ударити по стовбуру, як сокира раптом задрижала, випала із рук на землю і перетворилась на звичайнісінький дерев’яний клин.

Дуже перелякався чоловік, але не зміг відмовитись від своєї злої справи. Тоді він узяв клин і вбив його в дерево.

Вранці-рано молодший брат, як завжди, готував знаряддя, щоб доглядати за рослинами. Аж раптом із гаю вибігла перелякана бабуся.

— Що трапилося, бабусю? — стурбовано запитав чоловік. — Що вас так налякало?

— Ой, синку! — голосить старенька. — Там у гаю стоїть твій брат!

— Ну то й що з того? — запитує чоловік.

— Так він… задерев’янів!

Кинувся молодший брат чимдуж до гаю. Та й пополотнів. Немає в гаю найбільшого, найкрасивішого дерева, а на його місці стоїть дерев’яна статуя старшого брата, поруч лежить сокира. Підійшов чоловік ближче, придивився до статуї пильніше і побачив викарбуваний напис: «Цей чоловік згубив чудове дерево».

Гірко зітхнув молодший брат і пригадав батькові слова: «Добро завжди винагороджується, а зло — карається». Засмучений пішов чоловік додому. Шкода йому було брата, шкода було і дерева. Розгублений і пригнічений ліг спати.

А вранці, вийшовши з хати, очам не повірив. Перед ним був не гайок, а густий-прегустий ліс. Із своїх домівок повибігали сусіди, здивовано розглядаючи все.

Тепер маленький гайок перетворився на великий ліс. У ньому було багато грибів, ягід, дичини. І зажили люди дружно і щасливо. Свій край назвали Клинчиком, а про старшого брата ніхто і не згадує.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

80 (7230). Клинчик. СУС —, новотвір. Записала Савран Анна 2009 року. Переверзова Валентина Антонівна (1944). Дніпропетровська область, Петриківський район, Єлизаветівка