Українські народні казки

Кобилячі яйця
Українська народна казка Покуття

Оден чоловік вивіз на базар цілу фіру гарбузів. Приступає до него жид і питає: — Що се таке на фірі?

Як Іван учув, що жид не знає про гарбузи, то подумав: «Ти дурний, як ти се не знаєш». Та й каже жидови:

— Се кобилячі яйця. А жид каже до Івана:

— А хто на них буде сидіти — кобила чи курка?

Іван каже, що курка не годна, бо вона мала. А кобили не виводять лошат із яєць.

— Ну-ну, а хто ж має виводити лошата з сих яєць?

— Як хоч’ купити кобилячі яйця, то ти когось найми, аби тобі висидів. Ти мені заплати за кожне яйце по золотому, і можеш сидіти ти або жінка. Понеси їх до вантіря, накрий перинами і сідай на них або ти, або жінка. І висидиш лошата.

Жид каже:

— Я тобі заплачу по золотому, але аби ти сам висидів. А Іван говорить:

— Ви давайте по золотому за кожне яйце і сто золотих мені за те, що буду висиджувати.

Порахували вони гарбузи. Було їх сто.

— То ще давайте мені сто золотих і маєте мене годувати. Що я забагну, аби ви дали мені на їду.

Питається жид Івана, чи довго треба сидіти. А Іван говорить:

— Залежно від температури.

Жид заплатив йому двіста золотих, і поїхав Іван додому. Завтра має прийти.

На другий день приходить Іван і накриває перинами гарбузи («яйця»). Сам сів зверху. Довго жиди Івана годували, аж поки не загнилися гарбузи. Іван перевірив їх — багато під периною гнилих. То була субота, всі жиди пішли до божниці молитися. Іван довго не думав і придумав таке: «Запалю корчму. А як будуть іти жиди з божниці, буду плакати». Він добре знав, що гарбузи погниють, і йому треба буде заплатити. То він таке й придумав.

Запалив він ту корчму, ходить там і плаче. Горить вся корчма, не лиш той вантірчик. Коли жиди побачили, що їх корчма горить, прибігли та й хочуть загасити. А Іван натер очі цибулею, бігає довкола вогню та й плаче. І все каже:

— Діти мої, діти мої! Я думав, що з вас буде стадо коней, а ви всі попеклися! То не через мене ви попеклися, то був великий жар, а я не мав води погасити вас. Я приніс води, але то замало було. Треба було багато води.

Та й водно плаче:

— ...Діти мої, діти мої! А жидівка жидови каже:

— Видиш, що то діти, а що то мама? Як мама плаче за своїми дітьми!

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Копачинці, Городенківського району, Івано-Франківської області
12 березня 1988 року
Оповідач: Дутка Петро Якович (1910 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.