Українські народні казки

Коваль і чорт

Українська народна казка Бойківщини

Був собі чоловік, коваль. І мав чорта. Коваль робив у кузні. А коли постарівся і помер, кузню передав своєму сину. І передав чорта. А тільки що не сказав, як з чортом поводитися. І не знав син, що з ним робити. Прийшов молодий коваль, син померлого старого коваля, до кузні і почав розводити вогонь. Щось треба робити, щось кувати. Люди приходять, всього їм треба. Розложив вогонь, а йому почало крутити димом, не дає робити. Крутить димом, і робити не мож.

Кувати він вміє, а не може, бо дим не дає. Такий дим, що він нічого не видить. Тоді узяв скрипку і почав грати. Входить чорт і каже:

— Слухай, ковалю, ти файно граєш.

— Граю, як умію.

— А ти би мені не дав трохи заграти?

— Чого не дам? Дам, заграй, як умієш.

Взяв чорт скрипку, але чорт грати не вміє. Пробує, але не може грати та як треба.

— Не можу я, — каже, — не виходить у мене.

— Вижу, що не виходить.

— А що ж треба зробити?

Ну а коваль мав таке... не знаю, як воно зараз називається, а за старих часів то називалося «шрубстак». Коваль каже:

— В тебе пальці криві. Вони криві й не погинаються, то ти не можеш грати. Треба їх, — каже, — в шрубстаці виправити, би були прості і би ся погинали.

Чорт запхав пальці в шрубстак, коваль почав крутити. Чортови почало боліти. Він каже:

— Пусти.

— Не пущу, — каже, — не пущу.

— Я тобі не буду нічого робити.

— Нє, не пущу. Не пущу! Тоді чорт каже:

— Ти мене пусти десь у поле, най буде далеко-далеко. Але щоби була якась деревина, і я там буду собі сидіти. І тебе ніколи не кину.

Той коваль мав кусок поля. Взяв він туди чорта. Там була стара яблуня. У ній було велике дупло. Каже коваль чортови:

— Лізь у дупло.

— Лізу.

Чорт заліз, розумієте, в дупло і там сидить.

Та й засіяли люди свої поля. І коваль своє поле засіяв. Та й посходило, та й росте воно там, то, що він посіяв. І хоче коваль піти подивитися, як воно там росте. Але той коваль там коханку мав. Пішов з нею, розумієте, туди полем. Дивиться, посів його вже великий, вже землю покрив. Та й втішився тим коваль. Та й почав з коханкою під тою яблунею цілуватися. А чорт з дупла каже:

— Думав я, чоловіче, що ти мене відпустив і вже не будеш мене більше тривожити. А ти інше придумав і далі мені спокою не даєш. То я вже з тобою більше дружити не буду. Я відци забираюся, так що ти за мене вже й знати не будеш. І пішов собі чорт. А коваль вернувся до кузні.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Головське (присілок Матиця), Турківського району, Львівської області
21 серпня 1990 року
Оповідач: Бонтей Іван Васильович (1938)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також