Українські народні казки

Когут перехитрює лиса

Українська народна казка про тварин

Давнього часу сидів в одного ґазди когут на яблуньці коло хати. Нараз надбіг відкись дуже голоден лис та й вздрів когута та й погадав собі: «Ото була би добра їда з когута, коби лиш мож його якось відти з дерева дістати на землю».

Хитро обіздрівся лис і пішов під ту яблуньку, що на ній сидів когут, та й зазирає до когута д’горі, а когут підлетів ще вище, як вздрів лиса, щоби бути безпечнішим перед своїм ворогом. Але лис узявся на спосіб і зачав до когута говорити: «Чого ти ся, побратиме, мене боїш і не ідеш на землю д мені, щоби ми собі разом щось побесідували та порадилися, але втікаєш чимраз вище на дерево? Хіба ти не чув, що межи звірами вже мир став, що вся звірина має жити по-братськи й не можна вже одні одним кривду робити, а нам, лисам, курей їсти!»

Та когут був таки недурний і відповідає: «Та я про такий мир ще нічо не чув. До нас такий бефель не доходив». — «Як то, — ніби з обуренням перервав знов лис когутові, — може бути, щоби ти про цес мир нічого не чув? Та же то наш король звірячий — лев — видав такий бефель і так мусить бути. Хто би того не слухав, смертьов умре». — «Ні, я таки нічого не чув про це», — відповів когут лисові і кудась далеко задивився в тот бік, де був ліс. «А що ти кудась задивився так і не ідеш д мені?» — запитав лис когута, як уздрів, що когут так ся приязно дивить у ліс, а й лис зачув брехання котюг та й крик людей. — «Куда я ся дивлю? — зачав спокійно говорити когут до лиса, — ади, генде з ліса ідуть стрільці з котюгами, то я ся на них дивлю, як они файно сюда просто на нас ідуть».

«Ов, — обізвався настрашено лис, — коли так, то ти будь здоров, а я втікаю борше отуда геть з-перед котюг». — «Та чого втікаєш? — вспокоював когут лиса на збитки вже, — та же тобі котюги нічо не скажуть, коли ти мені кажеш, що король звірячий лев видав острий бефель про мир». — «Ага, нічо не скажуть, — видворкнув злісно лис, утікаючи що нога затягне, — ану ж котюги не дістали ще того бефелю, може до них сюда ще цес бефель не дійшов і можуть з мене зараз шкіру здерти».

Хитрий лис утік злісний до лісу, що не вдалася йому штука здурити когута і ще мало смерті не пожив. А когут лишився далі на яблуньці, сміючися з лиса, як тот рвав перед котюгами.

Походження та примітки

Когут перехитрює лиса. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 62. Зап. П. Шекерик в 1916 р. у м. Львові. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 433—434.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.