Українські народні казки

Когут, песик і лис

Українська народна казка про тварин

Жив собі дідусь з бабусею, та жили вони в великій бідноті. Всього майна у них тільки й було, що один когут і одна собачка. Та й цим не було що їсти дати. То раз каже голодна собака до когута:

— Знаєш що, брате когутику?

— Не знаю, — каже когутик.

— А що, якби ми пішли в ліс? Тут нам жити важко, ходім, може що попоїсти трапиться.

— Ходім, — каже когут, — гірше не буде!

І пішли вони в світ за очі. Ідуть так цілий день. Аж стало вечоріти; пора нічлігу пошукати. Зійшли вони з дороги в ліс і побачили велике дуплаве дерево. Когут сів на галузці, а пес заліз у дупло, і оба заснули.

Рано, скоро світ, когут запіяв: «Ку-ку-рі-ку-у!»

Почув цей голос лис; захотілося йому когутячого м’яса на снідання, тому підійшов він до когута та й став його вихвалювати:

— От, — каже лис, — що когут, то когут! Такого птаха я ніколи й не бачив. І пір’я прегарне, і гребінь хоч куди, а голос — то розкіш. Злети-но до мене, красавче!

— А чого? — питає когут.

— Підеш до мене в гості; у мене нині празник, я тобі гарного горошку дам.

— Добре, — каже когут. — Але мені самому якось ніяково йти. Зі мною ще є мій товариш.

— От, яке щастя! — подумав собі лис; замість одного буде два когути! — А де ж твій товариш? — питає когута. — Я і його попрошу в гості.

— А там у дуплі ночує!

Лис кинувся до дупла, а пес його за шию хап! Зловив і роздер.

Походження та примітки

Когут, песик і лис. Пор.: Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 130. Час і місце запису не зазначені. Світ дитини. Ілюстрований часопис для українських дітей та молодіжі, Львів, 1920—1939., 1928, 4. 1 1, стор. 248.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.