Українські народні казки

Коза в заячій хаті

Українська народна казка про тварин

Дика коза унадилась до одного чоловіка в город — капусту жувать. Чоловік, побачивши шкоду, почав по ночах підстерігать вора. Одного разу взяв ружжо і засів в кущах. Просидів цілу ніч — кози не було. Та уже стало розвидняться, іде од лісу коза і прямо до капусти. Мужик прицілився. Бух! Коза двічі перекинулась і побігла до лісу. Бігла вона не швидко, бо чоловік поранив їй здорово задню ногу. Чоловік побачив, що вона біжить не прудко, кинувсь доганять козу. Коза, побачивши, що за нею гониться чоловік, понатужилась швидше бігти і пильно придивлялась, куди б сховаться од мужика, бо далеко бігти мочі не хватало. Побачила коза заячу хатку, підбігла до неї і гука: «Хазяїн дома?» — «Дома!» — обізвався заєць. «Вийди сюда, я тебе щось спитаю». — «Та кажи, я і тут почую». — «Та ні, вийди сюди, я тобі скажу гарну новинку».

Зайчик вийшов з нори, а коза миттю вскочила в його хатку і каже: «Тепер ти, зайчик, іди погуляй трохи, а я тим часом полежу, опочину, бо я дуже занедужила».

Засумував зайчик, не знав, що йому робить. Тіко виткнувся із-за куща, а тут біжить мужик той, що за козою гнався. Заєць як припустить тікать! Мужик оторопів, далі не побіг, у його аж волосся дибом стало. Він мерщій вернувся додому і всю дорогу мчався без оглядки. Прибіг додому і дума собі: «Що за бісів батько? Підстрілив козу, і коза тікала од мене на трьох ногах, а як тіко забігла за кущ, одразу зробилась зайцем і уже не на трьох, а на чотирьох ногах помчалась. Це, похоже, водяний або лісовик».

Заєць пробіг гоней з двоє, спинивсь, озирнувся кругом — не було нікого близько; чоловік уже пішов геть, був од його далеко. Заєць посидів трохи і вернувсь до своєї хатки. Підійшов до дверей і каже: «Виходь геть з моєї хати! Пора уже опочить тепер, іди собі куди хочеш». — «Ні, зайчику, іди ти куди хочеш, а я не вийду, поки одужаю; а найкраще — розпрощайся ти з хаткою; ти здоровий, можеш собі нову збудувать». Зайчик одійшов од хатки і почав плакать.

Ішов медвідь, побачив зайця і пита: «Чого ти, зайчик, плачеш?» — «Та як же мені не плакать? Прийшов якийсь невідомий звір, вигнав мене з хатки і сидить там, мене не пуска». — «Не журись, зайчик, ходім, я зараз його вигоню».

Пішли вони. Медвідь підійшов до заячої хатки і каже: «А хто в заячій хаті? Виходь геть!»

— Я з лісу брянського,
Отроддя галанського.
Об двох рогах,
На трьох ногах,
За одним махом
Всіх побивахом.

Злякався медвідь, побіг геть од заячої хатки і всю дорогу думав: «Що воно там за страшилище? Зроду іще таких звірів не чув і не бачив!»

Остався зайчик сам і знов почав плакать. Біг вовк, побачив зайця і спитав: «Чого ти, зайчик, плачеш?» — «Та як же мені не плакать? Поселився в мою хату якийсь невідомий звір і не пуска мене». — «Ходім, зайчик, я його живо вигоню». Пішли вони. Вовк підійшов до заячої хатки і каже: «Хто в заячій хатці? Виходь геть, а то живого не оставлю, як не вийдеш!»

— Я з лісу брянського,
Отроддя галанського,
Об двох рогах,
На трьох ногах,
За одним махом
Всіх звірів побивахом.

Перелякався вовк, побіг без оглядки од заячої хатки.

Остався зайчик сам і знов почав плакать. Бігла мимо лисичка, остановилась і пита: «Чого ти, зайчик, плачеш?» — «Та як же мені не плакать? Забрався в мою хату якийсь невідомий звірюка і живе там, а мене не пуска». — «Не журись, зайчик, я піду і одразу його вигоню». — «Де там тобі його вигнать! Медвідь гнав і не вигнав, вовк гнав — не вигнав, а тобі і подавно не вигнать!» — «А от будем бачить! Ходім...»

Пішли вони. Лисиця підійшла до дверей і пита: «А хто в заячій хаті? Зараз же виходь геть!»

— Я з лісу брянського,
Отроддя галанського,
Об двох рогах,
На трьох ногах,
Одним махом
Всіх звірів побивахом.

Лисиця не врябіла, знов стала казать: «Не хвастайся своєю силою, не боюсь тебе ніяк. Зараз натравлю на тебе я своїх вояк.

Вони тобі дадуть знати, як зайчика виганяти з хати!» Лисиця побачила на будяках шершня і почала прохать його: «Гукни, будь ласкавий, на своїх приятелів, нехай сюди прилетять штук з півсотні. Тут треба підсобить зайчикові вигнать з хати звіря». — «А що ти мені даси за те, що звіря вигоним?» — «Та я угощу тебе медом; я знаю в одному місці гибіль меду». — «А де ж той мед?» — «Та тоді я вам покажу сама». — «Ну, добре, зараз полечу покличу своїх».

Шершень полетів до свого гнізда і прихватив з собою цілий рій. Налетіли шершні до заячої хатки, як сипнули в двері, як почали жигать козу! Вона як підхопилась, та тікать! Дарма, що на трьох ногах, а припустила — аж курява встала. Тут вона, похоже, і четверту ногу пустила в ход, дарма, що була ранена. А шершні од неї не одставали, гнались за нею і одно жигали. Коза пробігла верст з п’ять, доскочила до озера і з розгону прямо в воду. Шершні вернулись і подались до заячої нори. А лисиця, дожидаючи шершнів, пригадувала, як їх одурить, бо як за роботу їм нічого не дать, там вони і їй дадуть пам’яті. Шершні прилетіли до заячої хати, побачили лисицю і кажуть: «Ну, давай же тепер нам за роботу меду». Лисиця каже: «Зараз, зараз, голубчики, угощу вас. Летіть за мною, я вас проводжу».

Лисиця побігла понад лісом по пригорку і одно придивлялась, чи не натрапиться яка нора. А шершні слідкували за нею назирця. Лисиця бігла, бігла, побачила нору польової миші, встановилась і каже: «Ну, хлопці, стой! Ось у цій норі багато меду; я сама давно захожувалась поласувать медом, та, на жаль, не могла достать». Шершні всі разом кинулись в ту нору. Тіко повлазили всі шершні в нору, лисиця взяла камінючку, туго заткнула нею нору... і побігла геть. Шершні, вмісто того щоб наїстись меду, задихнулись... і подохли всі.

Походження та примітки

Коза в заячій хаті. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 212. Зап. П. Тарасевський у м. Шебекіно Бєлгородського пов. Курської губ. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 295—298.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.