Коза і семеро козенят
Українська народна казка Чернігівщини

В зеленому лісі, на мальовничій галявині стояла хатинка, а якій жила коза і семеро козенят. Дуже любили козенята гратися на галявинці. А мама ходила в ліс добувати для них їжу. А потім приходила додому і на крилечку співала:

Діточки, козенятка, відчиніте,

Свою матінку впустіте.

Бо тече молочко по вим’ячку,

А з вим’ячках по копиточках,

А з копитечок в коритечко.

Козенята її впускали, мама нагодує їх і знову діти граються. А коли коза йшла, то наказувала міцно закривати двері, нікого не впускати.

Та одного разу, коли коза співала свою пісеньку, підслухав з кущів вовк і вирішив з’їсти козенят. Пішла коза в ліс, а вовк прийшов під хатку і заспівав страшним голосом:

Діточки, козеняточка,

Відкривайтесь, відчиняйтесь.

Ваша матінка прийшла,

Молочка принесла…

Співає, співає. Та козенята почули грубий вовчий голос і закричали з-за дверей:

— Не відчинимо! Ти не наша матінка!

Пішов вовк до коваля-солов’я і каже:

— Скуй мені такий голосок, як у кози. Бо як не скуєш, то поїм усіх твоїх пташенят.

Злякався соловей і зробив вовкові тоненький голосочок. От одного разу, тільки-но коза вийшла з хати і подалася лісу, вовк підійшов до хатинки і давай співати.

Діточки, козенятка, відчиніте,

Свою матінку впустіте.

Бо тече молочко по вим’ячку,

А з вим’ячках по копиточках,

А з копитечок в коритечко.

Козенята вже хотіли відчиняти, а одне, найрозумніше, говорить:

— Це не матінка. Не могла вона так швидко повернутися, коли щойно пішла. Давайте, подивимося у щілинку, хто це.

Подивилися козенята, аж там вовк стоїть.

— Не відчинимо ми тобі! — закричали козенята.

Так залишився вовк голодний. Та одного разу мама-коза довго не поверталася з лісу. Козенятам набридло сидіти в хаті і вони вибігли на галявинку. А тут вовк вискочив з-за кущів і почав їх ковтати. Лише найрозумніше козеня заховалося від нього. Побігло в хатинку і залізло під піч.

Прийшла матінка, подивилася, а козеняток нема. Одне лиш вилізло з-печі і розповіло, що сталося. Коза гірко заплакала.

Мої діточки, козеняточка,

Нащо ж відчинялись,

Злому вовкові дістались!

А потім нагострила собі роги і побігла вслід за вовком. Побачив вовк, що коза наздоганяє, та ще й така розлючена. Не побачив, що під ногами яма, та й стрибнув туди. Зачепився за гострі гілки та й розпоров собі живіт. А звідти повибігали козенята живі-здорові.

З тих пір вони живуть і матінку слухають.