Українські народні казки

Козак Шпичка

Українська народна казка Полтавщини

Казок є на світі багато,
Й сам ти їх можеш сказати.
Є ще й про Шпичку казка,
Послухай її, будь-ласка.
Жив козак Шпичка,
Шапка сіра, невеличка,
Сорочка вишивана,
Запаска матір’ю ткана.
Жупан червоний, шаровари сині,
Діставав по святах з скрині.
Чоботи дьогтем мазані.
Люлька, папуха в китайку зав’язані,
Шабля, дідом кована,
І ладанка долі прихована.
Мав він дружину Галушку,
Кругленьку, наче пампушка,
Вбрану, як панянка,
В сорочку-вишиванку.
В плахту мальовану,
Спідницю гаптовану.
Чобітки з каблучками
Й очіпок з китичками.
Мав він ще й діток десяток:
Хлопчиків і дівчаток,
Милих, веселих, гарненьких
В сорочках, що вишила ненька.
Фарбовані бузиною
Штанці та спіднички з канвою.
В дівчат ще й віночки з стрічками,
Коралі із дукачами.
Навчали їх батько і мати:
Старших завжди шанувати,
Молитися за Україну —
Єдину свою Батьківщину.
Доньок навчала мати гарно хазяйнувати,
Прибрати, помити, віхтем долівку змастити.
Прати, білить, малювати, піч топити,
Пекти, варить та солити,
Конопельки тіпать, льон прясти,
Шерсть ткати,
Плести та вишивати.
Збіжжя жати, в снопи в’язати
Та пісень гарних наших співати.
Батько ж хлопців навчав господарювати,
Як сіять, косити, молотити, орати,
Біля худібки ходити, будувать,
Майструвати, ліпити.
За сім’ю і родину дбати,
А треба — то й захищати.
Ще жив з ними давній дід,
Мав аж 109 літ.
Грав на кобзі, співав,
Як він з турками воював.
Та бабця, мов сива казка,
(В очах її ніжність і ласка)
Бувальщин багато знала,
Онукам розповідала.
Був у них кіт, що співав:
«Мяв, мяв, я смачненьке ум’яв».
Пес Гавчик, сторож хвостатий,
Що не пускав лихих до хати.
Та всяка живність і птиця,
Що в господарстві згодиться:
Коник, корівка, овечки,
Свинки, кури, індички,
Гуси, качата, кізка.
Що в дерезу залізла.
Город та садок коло хати,
Де люблять пташки співати.
Там все по потребі родить,
Бо Божа милість тут ходить.
Хатинка в них з саману кладена,
Около глиною підведено.
Квітами по вікна розмальовано.
Соломою стріха насована.
А на верху колесо для лелеки.
Що приносить щастя здалеку.
Двір споришем замружений,
А квітник — з чорнобривцями й ружами.
А в хаті — лави й полиці,
Комин в квітках, мисниця:
(На ній стоять миски, горнята,
Глеки, макітра і кварта, каганчик,
Ступка, тарелі та ложки
І іншого посуду трошки).
Біля печі стоять хватки,
Коцюба, і хлібня, лопатка.
Поряд стоять чесало, прялка,
Рубель, пряло.
На ослоні жбани з водою,
Коромисло в кутку дугою.
На лаві діжа—полотном вкрита,
Під лавою: козуб, жорна, сулія, корито.
В кутку образи з рушниками,
Лампадка і трави духмяні.
Дідух під образами
З квітами і колосками.
Килимки, на столі скатертина,
Найгостинніша наша країна.
Є тут хліб-сіль, калач, паляниця.
Мед і страви, щоб пригоститься.
Бо гостям у нас раді люди,
Завжди було так і буде.
А ще у саду, при господі,
Стоять з липи хатки-колоди,
А в них живуть комашки гожі
На нас працьовитістю схожі.
А біля городу — річка,
Що в’ється, неначе стрічка,
Ліс, поле, луки, рівнина —
Усе це наша країна.
З славним минулим й не дуже,
Та все ж вона наша, друже,
Як і оповідка про Шпичку
Й родину його невеличку.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

175 (4880). Козак Шпичка. СУС —. Записано 2008 року.
Оповідач: Марченко Валентина Іванівна (1968 року народження), Лазірка, Оржицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.