☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Козаки і смерть
Українська народна казка Полтавщини

Ішли два козаки степом. Побачили дерево і вирішили в холодку відпочити. Коли це один як закричить:

— Ой, друже! Дивись, смерть іде!

— Ну то й що?

— Так вона ж нас забере. Давай тікати!

— Е, не гоже козакам тікати. Будемо сидіти. Що буде, те й буде.

Підійшла до них смерть і каже:

— Добре, що я вас зустріла. З світу зжену, косою голову зріжу.

А один каже:

— Добре, це твоє право. Але дозволь мені наостанок люльку викурити.

Вийняв козак люльку та як закурив. А тютюн такий міцний, такий дух від нього пішов, що смерть аж набік відійшла. Як розійшовся дим, смерть знову говорить:

— Ну, тепер я вам обом голови відітну!

— Підожди, дай ще табаку нюхнути, — говорить другий козак.

Нюхнув козак на один бік, на другий, аж крекнув.

— А що воно, добре? — питає смерть. — Дай і я спробую.

Як нюхнула, так і закрутилося в носі. Вона так чхнула, що коса впала.

— Як же ви це погане нюхаєте?

— От бачиш, терпимо таку муку і далі цілий вік терпіти мусимо.

— Якщо так, то не буду я вас забирати. Вмерти легше, ніж так чхати.

Так і визволилися козаки від смерті.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

148 (7149). Козаки і смерть. СУС —. Записала Мосур Маргарита 2009 року. Мосур Анна Федорівна (1942). Полтавська область, Кобеляцький район, Кобеляки

Козаки і смерть
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Ішли два козака з бою до Січі. Йшли степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурі грає, а другий слухає. Коли се один і каже:

— Ой братику, біда! Смерть іде!

А воно в степу здалека видко.

— Ну, то що? — каже той.

— Та вона ж нас постинає! Тікаймо!

— Е, ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже-то й побіжиш! Будемо вже сидіть. Раз мати на світ родила, раз і помирати.

— Чи так, то й так.

Сидять. Надійшла смерть і каже:

— Оце й добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жупанах ходити та мед-вино пити. Ось я вас із світу зжену, косою голови постинаю!

— Стинай, — каже один козак, — на те твоя воля й сила. Прошу дати мені пільгу. Дозволь мені перед смертю табаку понюхати.

— Нюхай, — каже, — та знай мою добрість.

Вийняв той козак ріжка, бере понюшку, а сам думає, як би йому привести смерть, щоб вона понюхала!

Нюхнув на один бік, нюхнув на другий, крекнув, бо так була добре заправлена. Там до неї було й чемериця, й тургун, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.

— А що ж воно, добре? — питає смерть.

— Та як кому — каже козак.

— Ану, дай спробувати! — просить смерть.

— На, милостива пані.

Як нюхнула смерть, як закрутило їй у носі, як чхне вона, аж косу впустила!

— Чур же йому, — каже, — яке погане! І як се ти таке паскудство вживаєш?!

— Отак, як бачиш, — каже козак, — приймаю муку цілий вік, бо так мені уже пороблено чи наслано, бог його знає! Мушу терпіти!

— А! — каже смерть. — Коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука вмерти, а от ти чхай ще п’ятдесят літ!

От таким чином і визволилися козаки від наглої смерті.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

305 (7495). Козаки і смерть. СУС —. Записала Станівчук Анна 2009 року. Шепотінник Марія Іванівна (1947). Дніпропетровська область, Нікопольський район, Марганець