Українські народні казки

Козачка Ганнуся

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давно це було. Жили собі дід та баба і довго не було в них дітей. Уже коли стали майже старими, бог послав їм донечку Ганнусю. І що вже була розумниця, красуня, добра до старших, ласкава, до людей милосердна. Тільки дуже любила волю, шаблею поралася не гірше козаків і на коні могла летіти, наче вітер, тільки коси зміями по свиті звивалися.

Гарно і затишно було на хуторі Веселому, вже й Ганнуся дівкою на виданні стала, мала нареченого Андрія, що був сином сотника козацького. Дужий і гарний був хлопець, під стать Ганнусі. Та якось ледь не втратив наречену.

Одного літнього дня налетіла на хутір орда поганців, старих повбивали, а молодих у полон взяли. Як не відбивалась Ганнуся, та потрапила у полон. Горіла земля, горів рідний хутір, та ще більшим гнівом горіла душа дівчини. Зв’язали їй ноги і руки, та й потягли за конем старшого серед поганців, припала до душі йому чорноброва дівчина.

На ніч стали табором недалеко від річки та лісу. Привели зв’язану дівчину до поганця на наругу. Як побачила його бородате обличчя, масні очі, то аж запаморочилася, запах поту кінського і немитого тіла стояв у наметі. І вирішила Ганнуся спробувати хитрістю взяти. З покорою в голосі попросила поганця відвести її до річки, щоб покупатися, (а щоб вона не втекла, одяг хай слуги заберуть). Поганець задумався, а потім глянув на змучену в пилюці дівчину і згодився, тільки наказав варті пильно вартувати.

Роздяглась Ганнуся і гадюкою пірнула у воду. Не вспіла охорона за нею у воду стрибнути, а вона вже була далеко. Злість додавала сили, а поганські стріли не наздогнали дівчину.

Довго пливла річкою, поки не замерзла. Раптом побачила вогнище, біля якого сидів дідусь-рибалка. Озвалася з темряви:

— Діду, допоможіть мені, дайте якусь одежину, бо я роздягнена.

Старий перехрестився, думав, що русалка з води вийшла, а коли отямився, сказав:

— Одягни, дочко, мою свиту та ходімо до мене.

Прийшли до діда, той зараз же розпалив піч, нагрів води, щоб дівчина скупалася та зігрілася. А потім дістав зі скрині одяг свого сина і сказав:

— Одягай, так краще тобі буде на коні їхати, бо дорога далека.

Трохи відпочили і вирушили в путь. Їхали глухими балками, лісом, щоб не зустріти поганців. Через два дні доїхали до запорожців, бо дід був колись теж козаком. Стішилася та розповіла Ганнуся своє горе, аж раптом на коні до неї під’їхав її наречений Андрій. Обійняв її і сказав:

— Ми їх наздоженемо, людей визволимо, а лиходії хай начуваються.

Ганнуся теж була в загоні козацькому, коли вони наздогнали поганців. Визволили втомлених, згорьованих людей, а поганців, які ще живі залишилися, відвели до Дніпра.

— Якщо перепливете його, живі будете.

І погнали батогами до води. Плювали злістю поганці, але пішли в воду Дніпра. Чи залишився хто живим, не знаю.

Люди, які повернулись на хутір разом з Ганною та Андрієм, скоро стали називати його Андріївським, а через роки тут стало село Андріївка. Ганнуся з Андрієм побралися, у них народилося три сини, і жили вони довго і щасливо. Але це вже інша історія.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

132 (7284). Козачка Ганнуся. СУС —, новотвір. Записала Головчук Олександра 2009 року. Бутламанова Ніна Іванівна (1950). Дніпропетровська область, Синельниківський район, Синельникове