Українські народні казки

Коза

Українська народна казка Бойківщини

Були дід і баба, і була в них коза. Пішла баба козу пасти, а дід сів на воротах в червоних чоботах. Жене баба козу додому, а дідо ся звідає: — Чи попаслась, козонько?

— Йшла-м через мосток, ухопила-м листок, йшла-м через воринку, вхопила води крапельку.

Тоді дідо пішов пасти козу сам, а баба сіла на воротах в червоних чоботах. На вечір жене дідо козу, а баба сидить на воротах в червоних чоботах і ся звідає:

— Чи попаслась, козонько? А козонька знов каже:

— Йшла-м через мосток, вхопила-м листок, йшла-м через воринку, вхопила води крапельку.

Тоді дідо ввидів, що коза бреше. Набив її, облупив півбока і нагнав геть.

Пішла коза до зайцевої хати. Сидить вона в хаті, і приходить уночі медвідь.

— Є тут коза? А коза каже:

— Я коза рогата, єдним боком обідрата. Ніжкою тупну, хвостиком замету, а ріжком проб’ю!

Та й утік медвідь. Приходить вовк і каже:

— Тут є коза? А вона:

— Я коза рогата, єдним боком обідрата, ніжкою тупну, хвостиком замету, а ріжком проб’ю.

І втік вовк. Приходить рак.

— Тут є коза?

— Є. Я коза рогата, єдним боком обідрата. Ніжкою тупну, хвостиком замету, ріжком проб’ю.

А рак каже:

— А я рак. Як укушу, буде знак. І коза утекла в ліс.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Вишків, Долинського району, Івано-Франківської області
3 листопада 1988 року
Оповідач: Рожко Олена Степанівна (1905 року народження)

Коза

Українська народна казка Буковини

Були дід і баба. Мали вони дівчину і хлопця. Посилає дід хлопця козу пасти. Пасе він, напасає, трави в козу набиває, додому приганяє. Став дід на воротях в червоних чоботях, люлька в зубах, макогін у руках, барда за поясом.

— Козюню-любуню, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, дідуню, не пила, дідуню. Йшла через лісок, вхопила кленовий листок, йшла через гребельку, вхопила води крапельку.

Дід лови хлопця, відтинає голову і кидає на під, а труп — у діжку в клоччя.

На другий день посилає дід дівчину козу пасти. Пасе вона, попасає, трави в козу набиває, додому приганяє. Став дід на воротях в червоних чоботях, люлька в зубах, макогін у руках, барда за поясом.

— Козюню-любуню, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, дідуню, не пила, дідуню. Йшла через лісок, вхопила кленовий листок, йшла через гребельку, вхопила води крапельку.

Дід лови дівчину, відтинає голову і кидає на під, а труп — у діжку в клоччя.

На третій день посилає дід бабу пасти козу. Пасе вона, попасає, трави в козу набиває, додому приганяє. Став дід на воротях у червоних чоботях, люлька в зубах, макогін в руках, барда за поясом.

— Козюню-любуню, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, дідуню, не пила, дідуню. Йшла через лісок, вхопила кленовий листок, йшла через гребельку, вхопила води крапельку.

Дід лови бабу, відтинає голову і кидає на під, а труп — у діжку в клоччя.

На четвертий день гони дід козу сам. Пасе її, напасає, трави в козу набиває. Та й гони додому. Коза йде, а дід наперед побіг. Став на воротях в червоних чоботях, люлька в зубах, макогін у руках, барда за поясом.

— Козюню-любуню, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, дідуню, не пила, дідуню. Йшла через лісок, вхопила кленовий листок, йшла через гребельку, вхопила води крапельку.

А дід і каже;

— То ти й тепер кажеш, що не їла? То я через тебе порубав дітей і бабу?!

Кидає козу до землі і починає лупити живу. Лупив, лупив, затупився ніж. Дід пішов до хати гострити ніж, а коза схопилася і втекла в ліс. Зробила собі в лісі хатку та й живе в ній. І ходи собі пастися сама.

Народила двох козеняток і, як лишала їх дома, то замикала і казала:

— Дивіться, нікого в хату не пускайте, щоб вас що не поїло. Приходи вона додому і кричить:

— Дитинятка мої, відчиняйте мені, несу циці, молоциці і повні ріжечки травиці.

А коли знов ішла в ліс і казала дітям: «Дивіться, нікого в хату не пускайте», вовк сидів за хатою і чув це. Коза пішла, а вовк приходи до дверей і грубим голосом кричить:

— Дитинятка мої, відчиняйте мені, несу циці, молоциці і повні ріжечки травиці.

А вони й кажуть:

— Наша мамка не так говори, ми не пускаємо нікого.

Вовк покрутився, покрутився і забрався. Приходи коза і знов:

— Дитинятка мої, відчиняйте мені, несу циці, молоциці і повні ріжечки травиці.

А вовк сидить за корчем і слухає. Козенятка впустили козу і кажуть:

— Щось тут було таке страшне. Так грубо говорило і просилося до хати.

А коза їм:

— Не пускайте його, бо воно вас поїсть.

Пішла коза знов у ліс, а вовк підійшов під двері і каже тоненьким голоском:

— Дитинятка мої, відчиняйте мені, несу циці, молоциці і повні ріжечки травиці.

Їдно каже:

— То не мама. А друге каже:

— Мама, мама.

Пішло і відчинило двері. Вовк зайшов, половив їх і поїв. Заліз у піч, ляг і спить.

Приходи коза — двері відчинені, а козенят нема. Коза й каже:

— Стук-пук, хто у моїй хатці? А вовк з печі:

— Я, пан вовк.

— А я коза Берда, півбока вдерта, тупу-тупу ногами, заколю тебе рогами, хвостом хату замету, тут ся тебе не бою.

А вовк не виходи. Коза пішла і попросила барана, кугута і рака, щоби помогли їй вигнати вовка з хати. Кугут вилази на під, рак сідає в куток, а баран має бити вовка. Баран б’є вовка рогами, рак піймав за хвіст і щипає, а кугут кричить з поду:

— Подай сюди.

Вовк налякався — та в двері. І втік. А коза далі лишилася жити в хатці.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Гвоздівці, Сокирянського району, Чернівецької області
18 березня 1979 року
Оповідач: Ґанґал Федір Кирилович (1913 року народження)

Коза

Українська народна казка Буковини

Мав дід козу. І були в него баба й онучка. Посилає дід бабу в поле козу пасти. Пасе баба, напасає та в зад віхті набиває. Напасла та й гонить додому. А дід вбрався в червоні чоботи, виліз на ворота й питає:

— Чи ти їла, козочко, чи ти пила?

— Ні, дідику, не їла й не пила. Йшла через гребельку, вхопила води крапельку, йшла через лісок, вхопила кленовий листок.

Розсердився дід на бабу, що не напасла козу, і вбив її.

Посилає онучку козу пасти. Пасе онучка, напасає та в зад віхті набиває. Напасла та й гонить додому. Дід вбрався в червоні чоботи, виліз на ворота.

— Чи ти їла, козочко, чи пила?

— Ні, дідику, не їла й не пила. Йшла через гребельку, вхопила води крапельку, йшла через лісок, вхопила кленовий листок.

Розсердився дід на онучку, що не напасла козу, і вбив її.

Та й іде сам пасти. Пасе дід, напасає та в зад віхті набиває. Напас та й гонить додому. Коза йде поволи, а дід побіг наперед, вбрався в червоні чоботи і виліз на ворота.

— Чи ти їла, козочко, чи ти пила?

— Ні, дідику, не їла й не пила. Йшла через гребельку, вхопила води крапельку, йшла через лісок, вхопила кленовий листок.

Розсердився дід на козу і крикнув:

— То через тебе я вбив бабу й онучку!

Та й зачав дід лупити козу. А вона ся вирвала та як побігла в ліс, то аж в лисиччину хату забігла. Приходить лисичка та й питає:

— Хто в моїй хаті?

— А я, коза Берка, півбока вдерта. Тупу-тупу ніжками, роздеру тя ріжками.

Іде лисичка лісом та й плаче. Надибає вовка.

— Чого ти, лисичко, плачеш? — питає вовк.

— Хтось є в моїй хатці.

— Ану, ходім, я вижену.

Та й пішли до лисиччиної хати. Прийшли. Вовк кричить:

— Хто є в хаті?

— Я, коза Берка, півбока вдерта, тупу-тупу ніжками, роздеру тя ріжками.

— Тікаймо відци, кумко, — каже вовк.

Ідуть вони обоє та й плачуть. Надибають зайчика.

— Чого ви плачете?

— Хтось є в моїй хатці, — каже лисичка.

— Ходім, я вижену.

— Ми туди вже ходили, не виженеш ти.

— Ходім, вижену. Прийшли. Зайчик питає:

— Хто є в хаті?

— Я, коза Берка, півбока дерта. Тупу-тупу ніжками, роздеру тя ріжками.

— Тікаймо, — каже зайчик.

Ідуть вони втрьох та й плачуть. Надибають рака. Сунеться рак, такий страшний.

— Чого ви плачете?

— Хтось є в моїй хатці, — каже лисичка.

— Ходім, я вижену.

— Нас троє було та й не вигнали. І ти не виженеш. Приходять вони до лисиччиної хати. Рак питає:

— Хто є в хаті?

— Я, коза Берка, півбока вдерта. Тупу-тупу ніжками, роздеру тя ріжками.

— А я рак-неборак, як тя вкусю, буде знак.

Козочка напудилася, вийшла з хати та-а-а й пішла в ліс.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Білівці, Хотинського району, Чернівецької області
5 червня 1977 року
Оповідач: Кучурка Надія Яківна (1921)

Коза

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Були дід і баба, і була в них кізонька. Ще був у них син і дочка. Одного дня дід каже:

— Жени-но, сину, козу пасти.

Погнав син, пасе, напуває, на сонечко поглядає. Аж уже пора додому. Жене син додому, стоїть дід на воротах і говорить:

— Кізонько-голубонько, чи ти їла, чи ти пила?

— Ні, дідусю, не їла, не пила, бігла через гребельку вхопила водиці крапельку.

Вбив дід сина. Погнала доця. Пасе, напуває на сонечко поглядає. От пора додому. А там стоїть дід на воротах і говорить:

— Кізонько, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, не пила, бігла через місточок вхопила листочок, бігла через гребельку вхопила водиці крапельку.

Убив дід доцю. Погнала козу пасти баба, жене баба додому козу, а на воротах дід:

— Кізонько, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, не пила, бігла через гребельку вхопили водиці крапельку, бігла через місточок вхопила листочок і тим поділилась.

Погнав дід козу сам. Пасе, пасе, напуває, на сонечко поглядає і погнав додому. Догонить додому, побіг наперед неї. Питає, чи їла, чи пила.

— Не їла, не пила, бігла вхопила листочок, бігла через гребельку ковтнула води крапельку.

Розсердився дід та й зарубав козу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

116 (5249). Коза. СУС 212. Записано 2008 року. Музика Ольга Яківна (1928). Черкаська область, Жашківський район, Острожани

Дивіться також

Коза-дереза — 1979
Коза-дереза — 1989
Коза-дереза — 1991
Коза-дереза — 1993