Коза

Українська народна казка Бойківщини

Були дід і баба, і була в них коза. Пішла баба козу пасти, а дід сів на воротах в червоних чоботах. Жене баба козу додому, а дідо ся звідає: — Чи попаслась, козонько?

— Йшла-м через мосток, ухопила-м листок, йшла-м через воринку, вхопила води крапельку.

Тоді дідо пішов пасти козу сам, а баба сіла на воротах в червоних чоботах. На вечір жене дідо козу, а баба сидить на воротах в червоних чоботах і ся звідає:

— Чи попаслась, козонько? А козонька знов каже:

— Йшла-м через мосток, вхопила-м листок, йшла-м через воринку, вхопила води крапельку.

Тоді дідо ввидів, що коза бреше. Набив її, облупив півбока і нагнав геть.

Пішла коза до зайцевої хати. Сидить вона в хаті, і приходить уночі медвідь.

— Є тут коза? А коза каже:

— Я коза рогата, єдним боком обідрата. Ніжкою тупну, хвостиком замету, а ріжком проб’ю!

Та й утік медвідь. Приходить вовк і каже:

— Тут є коза? А вона:

— Я коза рогата, єдним боком обідрата, ніжкою тупну, хвостиком замету, а ріжком проб’ю.

І втік вовк. Приходить рак.

— Тут є коза?

— Є. Я коза рогата, єдним боком обідрата. Ніжкою тупну, хвостиком замету, ріжком проб’ю.

А рак каже:

— А я рак. Як укушу, буде знак. І коза утекла в ліс.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Вишків, Долинського району, Івано-Франківської області
3 листопада 1988 року
Оповідач: Рожко Олена Степанівна (1905 року народження)

Коза

Українська народна казка Буковини

Були дід і баба. Мали вони дівчину і хлопця. Посилає дід хлопця козу пасти. Пасе він, напасає, трави в козу набиває, додому приганяє. Став дід на воротях в червоних чоботях, люлька в зубах, макогін у руках, барда за поясом.

— Козюню-любуню, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, дідуню, не пила, дідуню. Йшла через лісок, вхопила кленовий листок, йшла через гребельку, вхопила води крапельку.

Дід лови хлопця, відтинає голову і кидає на під, а труп — у діжку в клоччя.

На другий день посилає дід дівчину козу пасти. Пасе вона, попасає, трави в козу набиває, додому приганяє. Став дід на воротях в червоних чоботях, люлька в зубах, макогін у руках, барда за поясом.

— Козюню-любуню, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, дідуню, не пила, дідуню. Йшла через лісок, вхопила кленовий листок, йшла через гребельку, вхопила води крапельку.

Дід лови дівчину, відтинає голову і кидає на під, а труп — у діжку в клоччя.

На третій день посилає дід бабу пасти козу. Пасе вона, попасає, трави в козу набиває, додому приганяє. Став дід на воротях у червоних чоботях, люлька в зубах, макогін в руках, барда за поясом.

— Козюню-любуню, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, дідуню, не пила, дідуню. Йшла через лісок, вхопила кленовий листок, йшла через гребельку, вхопила води крапельку.

Дід лови бабу, відтинає голову і кидає на під, а труп — у діжку в клоччя.

На четвертий день гони дід козу сам. Пасе її, напасає, трави в козу набиває. Та й гони додому. Коза йде, а дід наперед побіг. Став на воротях в червоних чоботях, люлька в зубах, макогін у руках, барда за поясом.

— Козюню-любуню, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, дідуню, не пила, дідуню. Йшла через лісок, вхопила кленовий листок, йшла через гребельку, вхопила води крапельку.

А дід і каже;

— То ти й тепер кажеш, що не їла? То я через тебе порубав дітей і бабу?!

Кидає козу до землі і починає лупити живу. Лупив, лупив, затупився ніж. Дід пішов до хати гострити ніж, а коза схопилася і втекла в ліс. Зробила собі в лісі хатку та й живе в ній. І ходи собі пастися сама.

Народила двох козеняток і, як лишала їх дома, то замикала і казала:

— Дивіться, нікого в хату не пускайте, щоб вас що не поїло. Приходи вона додому і кричить:

— Дитинятка мої, відчиняйте мені, несу циці, молоциці і повні ріжечки травиці.

А коли знов ішла в ліс і казала дітям: «Дивіться, нікого в хату не пускайте», вовк сидів за хатою і чув це. Коза пішла, а вовк приходи до дверей і грубим голосом кричить:

— Дитинятка мої, відчиняйте мені, несу циці, молоциці і повні ріжечки травиці.

А вони й кажуть:

— Наша мамка не так говори, ми не пускаємо нікого.

Вовк покрутився, покрутився і забрався. Приходи коза і знов:

— Дитинятка мої, відчиняйте мені, несу циці, молоциці і повні ріжечки травиці.

А вовк сидить за корчем і слухає. Козенятка впустили козу і кажуть:

— Щось тут було таке страшне. Так грубо говорило і просилося до хати.

А коза їм:

— Не пускайте його, бо воно вас поїсть.

Пішла коза знов у ліс, а вовк підійшов під двері і каже тоненьким голоском:

— Дитинятка мої, відчиняйте мені, несу циці, молоциці і повні ріжечки травиці.

Їдно каже:

— То не мама. А друге каже:

— Мама, мама.

Пішло і відчинило двері. Вовк зайшов, половив їх і поїв. Заліз у піч, ляг і спить.

Приходи коза — двері відчинені, а козенят нема. Коза й каже:

— Стук-пук, хто у моїй хатці? А вовк з печі:

— Я, пан вовк.

— А я коза Берда, півбока вдерта, тупу-тупу ногами, заколю тебе рогами, хвостом хату замету, тут ся тебе не бою.

А вовк не виходи. Коза пішла і попросила барана, кугута і рака, щоби помогли їй вигнати вовка з хати. Кугут вилази на під, рак сідає в куток, а баран має бити вовка. Баран б’є вовка рогами, рак піймав за хвіст і щипає, а кугут кричить з поду:

— Подай сюди.

Вовк налякався — та в двері. І втік. А коза далі лишилася жити в хатці.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Гвоздівці, Сокирянського району, Чернівецької області
18 березня 1979 року
Оповідач: Ґанґал Федір Кирилович (1913 року народження)

Коза

Українська народна казка Буковини

Мав дід козу. І були в него баба й онучка. Посилає дід бабу в поле козу пасти. Пасе баба, напасає та в зад віхті набиває. Напасла та й гонить додому. А дід вбрався в червоні чоботи, виліз на ворота й питає:

— Чи ти їла, козочко, чи ти пила?

— Ні, дідику, не їла й не пила. Йшла через гребельку, вхопила води крапельку, йшла через лісок, вхопила кленовий листок.

Розсердився дід на бабу, що не напасла козу, і вбив її.

Посилає онучку козу пасти. Пасе онучка, напасає та в зад віхті набиває. Напасла та й гонить додому. Дід вбрався в червоні чоботи, виліз на ворота.

— Чи ти їла, козочко, чи пила?

— Ні, дідику, не їла й не пила. Йшла через гребельку, вхопила води крапельку, йшла через лісок, вхопила кленовий листок.

Розсердився дід на онучку, що не напасла козу, і вбив її.

Та й іде сам пасти. Пасе дід, напасає та в зад віхті набиває. Напас та й гонить додому. Коза йде поволи, а дід побіг наперед, вбрався в червоні чоботи і виліз на ворота.

— Чи ти їла, козочко, чи ти пила?

— Ні, дідику, не їла й не пила. Йшла через гребельку, вхопила води крапельку, йшла через лісок, вхопила кленовий листок.

Розсердився дід на козу і крикнув:

— То через тебе я вбив бабу й онучку!

Та й зачав дід лупити козу. А вона ся вирвала та як побігла в ліс, то аж в лисиччину хату забігла. Приходить лисичка та й питає:

— Хто в моїй хаті?

— А я, коза Берка, півбока вдерта. Тупу-тупу ніжками, роздеру тя ріжками.

Іде лисичка лісом та й плаче. Надибає вовка.

— Чого ти, лисичко, плачеш? — питає вовк.

— Хтось є в моїй хатці.

— Ану, ходім, я вижену.

Та й пішли до лисиччиної хати. Прийшли. Вовк кричить:

— Хто є в хаті?

— Я, коза Берка, півбока вдерта, тупу-тупу ніжками, роздеру тя ріжками.

— Тікаймо відци, кумко, — каже вовк.

Ідуть вони обоє та й плачуть. Надибають зайчика.

— Чого ви плачете?

— Хтось є в моїй хатці, — каже лисичка.

— Ходім, я вижену.

— Ми туди вже ходили, не виженеш ти.

— Ходім, вижену. Прийшли. Зайчик питає:

— Хто є в хаті?

— Я, коза Берка, півбока дерта. Тупу-тупу ніжками, роздеру тя ріжками.

— Тікаймо, — каже зайчик.

Ідуть вони втрьох та й плачуть. Надибають рака. Сунеться рак, такий страшний.

— Чого ви плачете?

— Хтось є в моїй хатці, — каже лисичка.

— Ходім, я вижену.

— Нас троє було та й не вигнали. І ти не виженеш. Приходять вони до лисиччиної хати. Рак питає:

— Хто є в хаті?

— Я, коза Берка, півбока вдерта. Тупу-тупу ніжками, роздеру тя ріжками.

— А я рак-неборак, як тя вкусю, буде знак.

Козочка напудилася, вийшла з хати та-а-а й пішла в ліс.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Білівці, Хотинського району, Чернівецької області
5 червня 1977 року
Оповідач: Кучурка Надія Яківна (1921)

Коза

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Були дід і баба, і була в них кізонька. Ще був у них син і дочка. Одного дня дід каже:

— Жени-но, сину, козу пасти.

Погнав син, пасе, напуває, на сонечко поглядає. Аж уже пора додому. Жене син додому, стоїть дід на воротах і говорить:

— Кізонько-голубонько, чи ти їла, чи ти пила?

— Ні, дідусю, не їла, не пила, бігла через гребельку вхопила водиці крапельку.

Вбив дід сина. Погнала доця. Пасе, напуває на сонечко поглядає. От пора додому. А там стоїть дід на воротах і говорить:

— Кізонько, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, не пила, бігла через місточок вхопила листочок, бігла через гребельку вхопила водиці крапельку.

Убив дід доцю. Погнала козу пасти баба, жене баба додому козу, а на воротах дід:

— Кізонько, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, не пила, бігла через гребельку вхопили водиці крапельку, бігла через місточок вхопила листочок і тим поділилась.

Погнав дід козу сам. Пасе, пасе, напуває, на сонечко поглядає і погнав додому. Догонить додому, побіг наперед неї. Питає, чи їла, чи пила.

— Не їла, не пила, бігла вхопила листочок, бігла через гребельку ковтнула води крапельку.

Розсердився дід та й зарубав козу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

116 (5249). Коза. СУС 212. Записано 2008 року. Музика Ольга Яківна (1928). Черкаська область, Жашківський район, Острожани

Коза

Українська народна казка Чернігівщини

Один чоловік водив козу на торг та й не продав. От як він її вів додому, прийшлося йти лісом. Ідуть вони лісом, аж бачать неживий вовк лежить. Чоловік підійшов до нього та й думає, що робити. На той час їхав поблизу пан із гостини. Він побачив чоловіка і козу та й питає:

— Що ти тут робиш?

— Та це коза моя піймала вовка то я думаю, що з ним робити.

Та трохи почервонів, бо збрехав.

— Оце хороша коза, що вовків ловить. Продай її мені.

— А що ви, пане, дасте за неї?- питає чоловік.

— Сто рублів дам.

— То й давайте.

От пан узяв козу, повів у ліс та й прив’язав на довгій мотузці до дуба. Коли це приходить один вовк, стає коло кози, а вона: «Ммеее!». Та й стоїть. Приходить другий вовк, а коза знову: «Мекеке!». Пан каже:

— От проклята коза, що двох не бере!

Та як вискочить з лісу третій вовк, як ухопили всі три козу, так і розірвали. А пан стоїть та:

— Ну, проклята коза! Двох не брала, а трьох не подолала.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

52 (4158а). Коза. СУС —. Записала Ридзала В. М. 2007 року. Макаренко Ганна Михайлівна (1929). Чернігівська область, Бобровицький район, Рудьківка

Дивіться також

Коза-дереза — 1979
Коза-дереза — 1989
Коза-дереза — 1991
Коза-дереза — 1993