Українські народні казки

Козел і баран

Українська народна казка про тварин

Був собі чоловік та жінка, мали вони козла й барана. «Ох, жінко, — каже чоловік, — проженемо ми цього барана і козла, а то вже вони у нас дурно хліб їдять... А вбирайсь, козел і баран, собі з богом, щоб ви не були у мене і в дворі». Пошили вони собі торбу та й пішли.

Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От, баран дужий, та не сміливий; а козел сміливий, та не дужий. «Бери, баране, голову, бо ти дужий». — «Ох, бери ти, козле, бо ти сміливий». Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та ідуть; коли горить вогонь. «Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з’їли». Приходять туди, аж то вовки кашу варять. «А, здорові, молодці!» — «А, драстуйте, братці, драстуйте!.. Ще каша не кипить, м’ясо буде з вас...» Ох, там баран уже злякавсь, а козел давно уже злякавсь. Козел і одумавсь: «А подай, лишень, баране, отую вовчую голову». От баран і приніс. «Та не цю, а подай більшу», — каже козел. Баран знов цупить ту ж саму. «Та подай ще більшу». Ох, тут уже вовки злякались. Стали вони думати-гадати. як би відціля удрати.

«Славна, братці, кумпанія, і каша гарна кипить, та нічим долить; піду я по воду». Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо з вашою кумпанією!» Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля удрати. «Е, вражий син, пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку». Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів: «Ось піду лишень я, так я їх прижену». Як побіг, так і той рад, що втік.

«Ох, нум, брате, скоріше хвататься, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убраться». Ох, як одумавсь вовк: «Е, щоб нам трьом та козла і барана бояться?! Ось ходім, ми їх поїмо, вражих синів». Прийшли. Аж ті добре шатались, уже з куреня убрались. Як побігли, та й на дуба зібрались. Стали вовки думати-гадати, як би козла та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Козел сміліший — ізліз на самий верх, а баран не сміливий — так нижче.

«Ох, лягай, — кажуть вовки ковтуноватому вовкові, — ти старший; та й ворожи, чи не побачимо їх». Як ліг вовк догори і зачав ворожити. Баран сидить на гіллі та так дрижить; як упаде, да на вовка. Козел сміливий не став зівати, а як закричить: «Подай мені ворожбита!» Вовки як схватились та насилу відтіля убрались.

Походження та примітки

Козел і баран. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 125, 126. Зап. на х. Миколаївка Борзенського пов. Чернігівської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 41—43.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.