Українські народні казки

Колачева туча

Українська народна казка Гуцульщини

Ішов чоловік і найшов котел грошей. І думає, як ті гроші до хати принести. В него така жінка, що розкаже всім. Подумав він та пішов накупив колачів, риби. І зловив сороку та поклав собі в пазуху. Іде додому і по дорозі зайшов у ліс і порозкидав рибу попід корчі. Прийшов на своє подвір’я і на кожне дерево навішав колачів. Увійшов чоловік в хату і каже:

— Жінко, я найшов котел грошей.

— Та де ті гроші? — каже жінка.

— Є, ходи поможеш мені принести. Лиш би ти про це нікому ні слова не сказала.

Вийшла жінка надвір та й каже до чоловіка:

— А то що, колачі в нас на дереві ростуть?

— Та то, — каже чоловік, — туча падала колачева. Ти що, не виділа. Всі люди збирали колачі, лиш ти одна ні.

Взяла жінка позбирала колачі, занесла до хати, і йдуть вони далі. Зайшли в ліс, дивиться жінка, а то риба під кожним корчем.

— А чого то, — каже, — риба під корчами в лісі?

— А ти не знаєш, що вже риба в лісі виводиться, не в воді? Назбирала жінка тої риби. Та перейшла через ліс і зайшли в кукурудзи по гроші. Чоловік лиш нахилився брати гроші та як закричить:

— Ой-йо-йой, як мене болить в середині! Я буду родити!

— Ти що, чоловіче, дурний? Ти що можеш родити? — каже жінка.

А чоловік ще раз крикнув і випустив сороку. Сорока полетіла.

— Такого я ще не чула, щоби чоловік сороку вродив. Несуть вони ті гроші, приближилися до села, а там пси почали дуже гавкати.

— Лягаймо, — каже чоловік, — у траву і голови не піднімаймо. Жінка лягла і каже до чоловіка:

— А чого ми полягали, чоловіче?

— Та, — каже, — наш віт накрав ковбаси, наклав почерез плечі та й тікає, а пси його ловлять. Я не хочу, щоби він нас видів, а ми його.

Пси перестали гавкати, чоловік з жінкою повставали і занесли гроші до хати.

Якийсь час жили вони файно, а потому посварилися. І жінка пішла до ґміни і чоловіка заминдувала:

— Мій чоловік найшов котел грошей. Кличуть чоловіка і кажуть:

— Слухай, твоя жінка каже, що ти найшов котел грошей.

— Та це, пане віте, неправда, — каже. — В мене жінка придуркувата. Вона може говорити, що хоче. Відки я гроші найшов?

— Як неправда? Та це ж твоя жінка говорить.

— Знаєте що, пане віте? Закривайте мене в другу хату і кличте мою жінку. І спитайте в неї, коли це було.

Заперли чоловіка до другої хати, а жінку закликали й питають:

— Скажи, коли це було?

— Пане віте, а ви що, не знаєте? Це в той день було, коли туча колачева падала.

— Яка туча? Ти що, жінко, дурна?

— Та пане віте, та я сама збирала з дерева колачі. Що ви мені будете казати! А риба в той день була в лісі попід кожен корч. Та я такої риби назбирала, що ну! Знаєте, пане віте, ще маю один доказ. Тої години, коли ми гроші брали, мій чоловік уродив сороку.

Каже до неї віт:

— Ну а ще що було тої днини, жінко?

— Ви тоді, пане віте, ковбаси накрали та й тікали. А пси вас ловили. І ми з чоловіком полягали, аби ми вас не виділи, а ви нас.

Війт роззлостився, сказав дати жінці три гарапники * і нагнати її додому. А чоловіка випустили і сказали:

— Іди додому. В тебе жінка дурна. Ми їй не вірим.

Походження та примітки

* Гара́пник — канчук, нагайка.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області
29 квітня 1984 року
Оповідач: Близнюк Ганна Іванівна (1933 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.