Жив собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба — і їсти нічого. Дід і каже: «Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок». От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і положила на вікні, щоб простиг. А він з вікна — та на призьбу, а з призьби — та на землю та й побіг дорогою.
Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик. «Колобок, — каже, — колобок, я тебе з’їм!» А він каже: «Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю». — «Ану, якої?»
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг.
Біжить та й біжить. Зустрічає його вовк. «Колобок, колобок, я тебе з’їм!» — «Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю». — «Ану, якої?»
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг.
Знову біжить та й біжить. Зустрічає його ведмідь. «Колобок, колобок, я тебе з’їм!» — «Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю». — «Ану!»
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й маху...
Біжить та й біжить. Зустрічається з лисичкою. «Колобок, колобок, я тебе з’їм!» — «Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю». — «Ану, якої?»
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
«Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було». От він і сів та й давай співати:
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений...
А лисичка його — гам! Та й проковтнула.
Колобок Українська народна казка про тварин
КОЛОБОК — Українська Народна Казка Про ТваринКОЛОБОК — Українська Народна Казка Про Тварин
Були собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і просить: — Бабусю! Спекла б ти колобок!
— Та з чого ж я спечу, коли й борошна у нас ні жменьки нема?
— От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде на колобок.
Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила яйцями борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав.
А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна та на призьбу, а з призьби та на землю в двір, а з двору та за ворота та й побіг-покотився дорогою.
Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм! А він каже:
— Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану, заспівай!
— Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений,
— Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг знову. Біжить та й біжить дорогою; перестріває його вовк.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану, заспівай!
— Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений,
— Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг. Знову біжить та й біжить дорогою; перестріває його ведмідь.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану, заспівай!
— Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений,
— Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою; стрічається з лисичкою.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану, заспівай!
— Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений,
— Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
— Ну й пісня ж гарна! — каже лисичка. — От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було.
Колобок скочив їй на язик та й почав співати:
— Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений,
— Я від баби втік...
А лисичка — гам його! Та й із’їла.
Колобок Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Жили собі дід і баба. Вони були без дітей. І от дід сказав бабі:
— Бабо, піди назмітай муки, а потім спечи колобка.
Назмітала баба муки, спекла колобка і поставила на вікно, щоб охолов. Лежить-лежить колобок на рушничку. А потім і покотився собі. І тут назустріч йому заєць. Та й каже:
— Я тебе з’їм, колобок.
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Ану, давай свою пісеньку, — сказав заєць.
— Я по закутках метений, я від баби втік, я від діда втік і від тебе втечу.
Та й втік колобок, заєць остався голодний. А тут йому назустріч голодний вовк. Та й каже:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм.
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Ану давай свою пісеньку.
— Я по закутках метений, я від баби втік, я від діда втік, я від зайця втік і від тебе втечу.
Та й покотився колобок. А тут назустріч ведмідь голодний. Та й каже:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм.
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Ану давай свою пісеньку.
— Я по закутках метений, я від баби втік, я від діда втік, я від зайця втік, я від вовка втік і від тебе втечу.
Та й втік колобок. Котиться-котиться, а назустріч хитра лисиця. То й каже:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм.
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Ану давай свою пісеньку.
— Я по закутках метений, я від баби втік, я від діда втік, я від зайця втік, я від вовка втік, я від ведмедя втік і від тебе втечу.
— Ой, колобок, я трошки глухенька, сядь мені на носик і заспівай.
І з’їла лисиця колобка, обдурила своїми хитрощами.
Колобок Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Жили собі дід та баба. Та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і каже:
— Бабусю! Спечи хоч колобка!
— Та з чого ж я спечу, як і борошна нема?
— А ти, бабо, піди в комору та назмітай муки, то й спечеш колобок.
Послухалась баба, пішла в комору, назмітала муки, витопила в печі, замісила гарненько муку. Спекла колобок та й поклала на вікно, щоб остив. А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна —та на призьбу, а з призьби — на землю в двір, а з двору за ворота та й покотився дорогою...
Котиться та й котиться, коли це назустріч йому йде зайчик:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм! — каже вухань.
— Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісеньку заспіваю.
Зайчик і каже:
— Ану, заспівай!
Колобок і заспівав:
Я у коморі метений,
Я із муки спечений,
Я від баби утік,
Я від діда утік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг знову. Біжить та й біжить... Зустрічає він вовка:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм! — каже той.
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньку заспіваю.
— Ану, заспівай!
Я у коморі метений,
Я із муки спечений,
Я від баби утік,
Я від діда утік,
Я від зайця утік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг... Аж іде ведмідь та й гукає:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, ведмедику-топтунчику, я тобі пісеньку заспіваю, — просить колобок.
— Ану, заспівай!
Я у коморі метений,
Я із муки спечений,
Я від баби утік,
Я від діда утік,
Я від зайця утік,
Я від вовка утік,
То й від тебе втечу!
Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою... Стрічає його лисичка та й каже:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньку заспіваю.
А лисичка і каже:
— Ану, заспівай!
Я у коморі метений,
Я із муки спечений,
Я від баби утік,
Я від діда утік,
Я від зайця утік,
Я від вовка утік,
Від ведмедя утік,
То й від тебе втечу!
— Гарна в тебе пісенька, Колобочку! — каже лисичка. — От тільки я не почула її добре. Заспівай мені ще раз та сядь на носа, щоб краще я чула.
Колобок теж був хитрим. Він зрозумів, що лисичка хоче його з’їсти. Сів лисичці не на ніс, а зверху на голову та почав співати:
Я у коморі метений,
Я із муки спечений...
А лисичка в цей час почала крутити головою на всі сторони, щоб з’їсти Колобка. Той, не роздумуючи, скотився з лисиччиної голови і бігом на дорогу, щоб утекти. Та так швидко побіг, що лисичка його не догнала. Прикотився колобок додому і смирненько забрався на вікно. Почав ждати, щоб бабуся пригостила ним свого діда.
От і казочці кінець! А хто слухав — молодець.
Колобок Українська народна казка Полтавщини
Жили дід та баба. Одного разу дід каже бабі:
— Спечи мені, бабо, колобка.
А вона йому:
— Немає муки.
Дід отвічає:
— Піди у комору та позмітай по засіках муки та й спечи.
Баба пішла в коморю назмітала там муки, і спекла дідові колобка. Колобок вийшов такий пахучий і великий. Положила його на вікні, щоб прохолов. А вікно одкрите, він лежав-лежав та й упав у двір, і покотився. Котиться, а назустріч вовк і каже:
— Колобок, Колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньку заспіваю.
Та й почав співать:
Я Колобок, Колобок, рум’яний бок,
По засіку метений, на яйцях печений,
Я од баби втік, я од діда втік
І од тебе втечу!
І покотився. Котиться, коли назустріч йому йде зайчик.
— Колобок, Колобок, я тебе з’їм, — сказав зайчик.
— Не їж мене, зайчику, я тобі заспіваю пісеньку, — відповідає йому Колобок.
Та й починає співать:
Я Колобок, Колобок, рум’яний бок,
По засіку метений, на яйцях печений,
Я од баби втік, я од діда втік,
Од вовка втік і від тебе втечу.
І втік. Котиться, котиться, коли назустріч ведмідь.
— Колобок, Колобок, я тебе з’їм, — сказав ведмідь.
— Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі заспіваю пісеньку, — отвічає Колобок. Та й співає:
Я Колобок, Колобок, рум’яний бок,
По засіку метений, на яйцях печений,
Я од баби втік, я од діда втік,
Од вовка втік, од зайчика втік
І од тебе втечу.
І покотився собі далі. Бачить, йде йому назустріч лисиця та й каже:
— Колобок, Колобок, я тебе з’їм.
— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі заспіваю пісеньку.
Я Колобок, Колобок, рум’яний бок,
По засіку метений, на яйцях печений,
Я од баби втік, я од діда втік,
Од вовка втік, од зайчика втік,
Од ведмедя втік і од тебе втечу.
— Колобок, Колобок, я тебе не чую, сядь мені на носа і на вушко поспівай.
Він скочив їй на носа і давай співать:
Я Колобок, Колобок, рум’яний бок,
По засіку метений, на яйцях печений,
Я од баби втік, я од діда втік,
Од вовка втік, од зайчика втік, од ведмідя втік
І од тебе...
А вона хап його і з’їла.
От і казочці кінець, а хто слухав — молодець!
Колобок Українська народна казка Полтавщини
Жили собі дід та баба і не було у них дітей. Були вони дуже бідні. Захотілося дідові їсти. От баба і пішла на ґанок, намела борошна і давай місити тісто. Замісила, зліпила колобка. Був він без рук і без ніг. Поклала баба його в піч.
Коли колобок спікся, поклала його на підвіконня, щоб він остив. Тут колобок ожив і втік. Котиться він собі по дорозі, а тут йому назустріч заєць. Говорить:
— Колобок-колобок, я тебе з’їм.
А колобок йому:
— Не їж мене, краще я тобі пісеньку заспіваю.
І давай співати:
Я колобок-колобок,
З тіста мішаний,
На яйцях печений,
Я від діда втік,
Я від баби втік,
І від тебе, зайцю, втечу.
І покотився собі далі. По дорозі котиться він, котиться, і тут йому назустріч вовк, і говорить:
— Колобок-колобок, я тебе з’їм.
А колобок йому:
— Не їж мене, вовчику, краще я тобі пісню заспіваю.
Я колобок-колобок,
З тіста мішаний,
На яйцях печений,
Я від діда втік,
Я від баби втік,
Я від зайця утік.
І від тебе утечу.
І покотився собі далі. Тут йому назустріч ведмідь і каже:
— Колобок-колобок, я тебе з’їм.
А колобок йому:
— Не їж мене, краще я тобі пісню заспіваю.
Я колобок-колобок,
З тіста мішаний,
На яйцях печений,
Я від діда втік,
Я від баби втік,
Я від зайця утік,
Я від вовка утік,
І від тебе утечу.
І покотився. Тут йому назустріч лисиця і говорить:
— Колобок-колобок, я тебе з’їм.
А колобок їй:
— Не їж мене, краще я тобі пісню заспіваю.
І почав співати:
Я колобок-колобок,
З тіста мішаний,
На яйцях печений…
А лисиця йому:
— Щось я тебе не чую, підійди ближче, сядь біля вушка.
Колобок підкотився, тут лисиця його і з’їла. От і казочці кінець, а хто слухав — молодець.
Колобок Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі дід і баба. Не мали вони дітей. Одного дня спекла баба колобок і поклала його на підвіконня. А колобок впав і покотився по стежці. Котиться, котиться і зустрічає зайця. А той йому:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
А колобок співає:
— Я від діда втік, від баби втік, і від тебе утечу.
Та й покотився він далі. Зустрічає вовка, а той говорить:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
А колобок:
— Я від діда втік, від баби втік, від зайця втік і від тебе утечу.
Покотився колобок далі. Аж сидить на пню лисиця та й каже:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
А колобок:
— Я від діда втік, від баби втік, від зайця втік, і від вовка утік, і від тебе утечу.
— Ой, хороше ж ти співаєш, та я погано чую. Сядь мені на ніс та заспівай іще.
Колобок сів, а лисиця його хап і з’їла.
Колобок Українська народна казка Кіровоградщини
Жили собі дідусь і бабуся. Дуже хотіли вони мати внука.
Одного разу бабуся заходилася пекти хлібинку. Була ця хлібинка кругленька. Бабуся ще й ротик намалювала, оченята, носик, ручки.
Спікся колобок. Наче живий, такий гарний вийшов. Але колобок утік від дідуся і бабусі.
Біг, біг і побачив зайчика. Він розповів йому все та й пішов далі. Побачив лисичку, яка попросила його сісти їй на носик. Потім вона хотіла його з’їсти, але він стриб та й утік.
Повернувся додому і став жити з дідусем та бабусею.
Колобок Українська народна казка Чернігівщини
В одному селі жили дід і баба. Вони були дуже бідні, не мали що їсти. От дід до баби й каже:
— Бабо, вийди у засік, намети борошна і спечи мені колобка.
Баба спекла дідові колобок і положила на вікно, щоб остиг. А колобок впав з вікна і покотився… Котиться, котиться, а на зустріч йому зайчик:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Співай.
— Я колобок, колобок, у засіці метений, на яйцях спечений. Я від баби утік, я від діда утік і від тебе утечу.
І покотився колобок. Котиться, котиться, а назустріч йому вовк:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Співай.
— Я колобок, колобок, у засіці метений, на яйцях спечений. Я від баби утік, я
від діда утік, я від зайця утік і від тебе утечу.
І покотився колобок далі. Котиться, котиться, а назустріч йому ведмідь:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Співай.
— Я колобок, колобок, у засіці метений, на яйцях спечений. Я від баби утік, я від діда утік, я від зайця утік, я від вовка утік і від тебе утечу.
І покотився колобок далі. Котиться, котиться, а назустріч йому лисичка:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Співай.
— Я колобок, колобок, у засіці метений, на яйцях спечений. Я від баби утік, я від діда утік, я від зайця утік, я від вовка утік, від ведмедя утік і від тебе утечу.
А лисичка й говорить:
— Я глуха і не чую. Заспівай мені ще раз, але сядь на язичок.
А колобок був хитрий, не сів на серединку язика, а скраєчку. Тільки лисичка хотіла проковтнути колобка, а він — стриб! — і покотився до діда й баби.
Колобок Українська народна казка Чернігівщини
В одному селі жили дід і баба. Дітей у них не було. От баба й каже:
— Давай, діду, спечемо сьогодні паляничку.
У засіці вимела, там трошки муки нашкребла, замісила і спекла паляничку. Витягла з печі, а вона гаряча була, от і положила на віконце, щоб остигла. А віконце було відчинене і в сад виходило. От колобок лежав на вікні, дивився у сад, дивився, а тоді скочив і покотився по доріжці. Котиться, котиться, а назустріч йому зайчик:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Співай.
— Я колобок, колобок, у засіці метений, на яйцях спечений. Я від баби утік, я
від діда утік і від тебе утечу.
І покотився колобок. Котиться, котиться, аж іде вовк:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Співай.
— Я колобок, колобок, у засіці метений, на яйцях спечений. Я від баби утік, я від діда утік, я від зайця утік і від тебе утечу.
І покотився колобок далі. Котиться, котиться, іде ведмідь:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Співай.
— Я колобок, колобок, у засіці метений, на яйцях спечений. Я від баби утік, я від діда утік, я від зайця утік, я від вовка утік і від тебе утечу.
І покотився колобок далі. Котиться, котиться, а назустріч йому лисичка:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісеньку заспіваю.
— Співай.
— Я колобок, колобок, у засіці метений, на яйцях спечений. Я від баби утік, я від діда утік, я від зайця утік, я від вовка утік, від ведмедя утік і від тебе утечу.
А лисичка й говорить:
— Я не чую, що ти співаєш. Сядь мені на язичок.
Він і скочив їй на язичок і знов співає. А вона хап його і з’їла. І немає колобка.
Колобок Українська народна казка Чернігівщини
Жили-були дід та баба, та таки були бідні, що нічого у їх не було. Раз дід і каже:
— Бабо, піди в комору та наскреби борошна. Спечи мені з нього колобка.
Баба пішла, взяла борошно і спекла колобок. Оставила його на вікні, щоб прохолов. А він з вікна скочив та й утік. Покотився дорогою. Котиться, коли це навпроти зайчик-побігайчик:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісню заспіваю.
— Ану ж яку?
Я по коробу метений,
Я на яйцях спечений,
Я од баби утік, я од діда утік,
Я од тебе втечу!
Та й покотився. Котиться, коли це стрічає його вовк:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісню заспіваю.
— А ну ж, яку?
Я по коробу метений,
Я на яйцях спечений,
Я од баби утік,
Я од діда утік,
Я од зайця утік
І од тебе втечу!
І побіг. Біжить, коли це навпроти йде ведмідь:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісню заспіваю.
— Ану ж, яку?
Я по коробу метений,
Я на яйцях спечений,
Я од баби утік,
Я од діда утік,
Я од зайця утік,
Я од вовка утік
І од тебе втечу!
І втік. Біжить і біжить, стрічається з лисичкою:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, я тобі пісню заспіваю.
— Ану ж, яку?
Я по коробу метений
Я на яйцях спечений,
Я од баби утік,
я од діда утік,
Я од зайця утік,
Я од вовка утік,
Я од ведмедя утік
І од тебе втечу!
— Ану ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.