Українські народні казки

Кому горщик мити

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі дід та баба. І були вони такими ледарями. Так і хочуть справу на чужі плечі зіпхнути, аби тільки самим не робити.

Одного разу зварила баба кашу. Гарна та розсипчаста, крупинка від крупинки так і відвалюється. Витягла баба кашу з пічки, на стіл поставила, маслом помастила. З’їли всю кашу, ще й ложки облизали. А горщик треба ж мити. От баба й каже:

— Ну, діду, я своє діло зробила, кашу зварила, а горщик тобі мити!

— Ну, — сказав бабі, — мужикам ще й горщики мити! Сама помиєш!

— Та й не подумаю!

— І я не стану!

Баба поставила горщик на поличку та й лягла на лаві. Нехай постоє. От дід і каже:

— Ну от ще! Договір дорожче грошей: хто завтра перший встане та перше слово скаже, тому й горщик мити.

— Гаразд, поживемо — побачимо.

Полягали. Дід на печі, баба на лавці. Настав ранок. Вранці ніхто не встає, не хочуть горщика мити. Бабці треба корову доїти та в череду гнати, а вона не встає. Сусідки вже корів прогнали та й говорять:

— А що ж це Мелашки не видно? Не захворіла?

Уже назад ідуть — немає Мелашки.

— Напевно, щось сталося!

Сусідки й пішли до хати. Двері не заперті. Зайшли, обдивилися.

— Мелашко, матінко!

А баба лежить на лавці, не ворухнеться.

— Чого ж корову не погнала?

Мовчить баба.

— Чого ж ти мовчиш?

Мовчить баба.

— Боже помилуй! А де ж дід твій?

Подивилися на піч, а Василь там лежить, очі відкриті, немов помер.

— Що ж у тебе з жінкою?

Мовчить дід, як води в рот набрав.

Побігла одна сусідка по селу. Привела батюшку.

— Ось, дивіться, батюшко, лежать, не ворушаться, слова не скажуть.

Батюшка бороду поправив й до діда.

— Василю, рабе Божий! Що сталося?

Мовчить. Батюшка до лави.

— Раба Божа? Що сталося?

Мовчить баба. Сусідки погомоніли та й пішли. Діло не стоїть, кому курчат годувати, кому поросят. А панотець каже:

— Треба посидіти, страшно зоставляти їх самих.

А всім нема коли сидіти.

— А ось баба Степанида, у неї нема нічого, хай посиде.

— Даремно сидіти не буду! — каже, — ви мені заплатіть.

— Та чим же тобі заплатити? Нема ж нічого!

— А он кофтина висить, бери її.

Баба Степанида згодилася. Тільки це батюшка сказав, Мелашка як підскоче з лавки:

— Що ж це таке? Моє ж добро, сама ще поношу, а потім кому схочу, тому й віддам.

А дід встає з печі та й каже:

— От бабко, тобі й горщик мити.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Волошина Катерина Іванівна (1940 року народження), Дніпропетровська область, Новомосковський район, Багате
96 (7248). Кому горщик мити. СУС 1351. Записали учні Панасівської СЗШ 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.