Українські народні казки

Кому як суджено

Українська народна казка Бойківщини

Були собі два хлопці, два вірні товариші. Ходили вони разом у школу в селі. І один був з багатої сім’ї, а другий — з дуже бідної. Закінчили вони ту сільську школу, і треба їм десь поступати, треба далі вчитися. І вже поступили вони обидва, і пішло в них навчання. Той бідніший вхопився до навчання, і йде воно йому, як з води. А тому багатому навчання не йде. Але той бідний не має грошей, і нема йому за що й їсти купити, нічого нема. А той багатий товариш дає йому гроші, бере йому щось добре їсти.

Але навчання в багатого хлопця не йде. Якось він так тягнувся, тягнувся, але як прийшлося екзамени здавати — провалився. І великий йому позор. Як він у село покажеться? Батько такий багач, а він провалився. Той такий сирохман нещасний, їсти не мав що, вбратися не мав у що, здав екзамени, а той провалився.

То що ж робити? І він думає, що ради йому нема. Ніякої ради нема. Де він піде? Кінчив би вищу школу, то десь мав би роботу. То не так було, як зараз, що взяв і поїхав у східні області. Де дінеться? І з того всього взяв та й повісився.

Коли той повісився, його товариш з бідної сім’ї став з нього сміятися. Що він, такий бідний, здав, а багач не здав і повісився. Того похоронили, а той далі сміється з нього.

Але сниться йому, що його багатий товариш каже: «Ти прийди до мене увечері на могилу. Я з тобою маю щось говорити». А він не йде. Як піде на могилу ід’повішеникови? Йому другий раз то саме сниться — не йде. Третій раз сниться. Той каже у сні: «Як не прийдеш, то поганим кінчиш».

Той іде. Бо що зробить? Прийшов на могилу, могила ся відкрила, той виходить. І каже:

— Так. Ти в мене був перший товариш. Найперший товариш, — каже, — я такого більше не мав. Найперший друг. Я тобі допомагав, як міг, я тобі гроші давав і харчами помагав. Ти був обдертий. Я розумів, що курсант не має бути обдертий, і купував тобі одяг. А тепер ти з мене смієшся. Хіба так можна робити? Тобі тепер добре, ти прийдеш у село, і тебе будуть величати, — каже, — а про мене будуть говорити, що я повісився. Нічого, ходи зі мною, щось увидиш.

Ідуть вони в село. Вийшли з кладовища і йдуть дорогою. Зайшли в село, приходять під одну хату.

— Дивися у вікно. Що ти там видиш?

Дивиться він, на печи жінка вродила дитину. А збоку на печи ніж. Подивилися вони та й відходять.

— Що ти видів?

— Я видів, що дитина вродилася.

— А ще що?

— Ніж був там.

— Щоб ти знав, та дитина не погине своєю смертю, не вмре. Та дитина погине від ножа.

Ідуть вони далі, прийшли під другу хату.

— Дивися.

Той повішений не дивиться. Він і так знає, що там є. А той другий подивився.

— Що ти там видів?

— Я видів, що дитина вродилася.

— А ще що видів?

— А видів, що шнур лежить під стіною.

— Щоб ти знав, та дитина не погине своєю смертю. Та дитина повіситься.

Пройшли вони далі. А той каже:

— Ходім. Я вже тебе скоро відпущу.

Прийшли вони до ще одної хати, стали під вікно, дивиться той, вродилася дитина. І коло дитини ванна з водою. Ви розумієте, вони могли там ту ванну покласти, а могли й не класти. Але вони її таки поклали. Питає той повішеник:

— Що ти там видів?

— Видів, що ванна з водою стоїть та й дитина мала лежить. Певно, купати її будуть.

Мовить той:

— Нє. Вони, може, й не клали ту ванну й не знають про ню. Та дитина не вмре своєю смертю. Вона в молодому віці погине від води, втопиться. Отак, мій дорогий колего. Щоб ти знав, що кожному при народженні рішається його судьба. Він ще маленький, тільки вродився, а вже суджений. Йому вже присуджено, якою смертю погинути має. А за тебе скажу: я тобі помагав, а ти мене після мої смерти так обчесав. Нефайно це перед людьми. Я так зробив, бо так треба було, мені не було іншого виходу, мені так було написано на роду. І більше ти нікого не обсміюй, хоч би який він був. Ти був обдертий, голий і голоден, а я тебе не обсміював. Навпаки, допомагав тобі. Отож, старайся помочи чоловікови, най буде він бідніший за тебе, най буде й дурніший. Старайся помочи чоловікови, і тобі й самому буде добре.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Головське (присілок Матиця), Турківського району, Львівської області
22 серпня 1990 року
Оповідач: Бонтей Іван Васильович (1938)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.