Конвалія
Українська народна казка Кіровоградщини
Жили собі дід та баба. Одного разу вирішили вони піти в ліс. Ходили, блукали лісом аж раптом побачили під листям красиву квітку конвалію.
— Зірвемо її і поставимо у вазу. Буде око милувати, — сказала баба.
— Ні! Нехай росте собі тут, а ми будемо приходити до неї кожного дня, — відповів дід.
Надивившись на квітку, вони пішли додому. З наступного дня дідусь з бабусею ходили до диво-квітки і не могли нею намилуватися.
Одного разу бабуся викрикнула, сплеснувши в долоні:
— Діду, поглянь, яка красива і велика наша квітка!
Конвалія промовила людським голосом:
— Дякую вам, що ви мене не зірвали! За це я зроблю так, щоб навкруги вашої хатини завжди цвіли квіти.
Як сказала, так і сталося. Відтоді біля їхньої хати росте вічнозелений барвінок, пишні мальви, чорнобривці і матіола і навіть сама цариця конвалія.
А прийде зима, засипле все снігом, то дід і баба не можуть дочекатися весни, щоб знову милуватися квітами.