Жив собі дід та баба. Дід і каже бабі: «Спечи ти, бабо, коржик, і хто його влове, той і з’їсть». Баба спекла коржик. Дід взяв його, покотив по сінях і каже бабі: «Ну, лови, бабо!»
Баба по сінях ловила, ловила — не вловила. Взяв дід коржик, пішов надвір, покотив його і каже: «Лови, сіренький котику!» Кіт по двору ловив, ловив — не вловив.
Іде дід з коржиком дальше. Сидить на тину красний півень. «Лови, красний півень, коржик!» Півень ловив, ловив — не вловив.
Пішов дід на тік. Молотники молотять хліб. «Ловіть по току коржик!» Молотники ловили, ловили і ціпи побили, а коржика не вловили.
Пішов дід на лід. Прачки перуть. «Ловіть, прачки, по льоду коржик!» Прачки коржик ганяли, ганяли і сорочки в ополонку повпускали, а коржика не вловили.
Пішов дід на дорогу. Йдуть сіновози. «Ловіть, сіновози, коржик!» Сіновози ловили, ловили, сіно розгубили, а коржика не вловили.
Іде дід дальше по дорозі. Йдуть дрововози. «Ловіть коржик, дрововози, по дорозі!» Дрововози коржик ловили, ловили, дрова розгубили, а коржика не вловили.
Іде дід оп’ять по дорозі, а навстрічу йому старичок Макарчик. «Старичок Макарчик, лови коржик, як зловиш — з’їси!»
Макарчик ловив, ловив коржик, не вловив, розсердився, як кине палку — та й прибив коржик, взяв і з’їв його.
Коржик Українська народна казка про тварин
Був собі дід та баба, та була в них курочка ряба; та пішла на тічок, та знайшла колосок. Понесла в хату:
— Спечи, бабо, корж.
Вона спекла та й вийняла, положила на лаві. Він з лави стрибнув:
— Лови мене, — каже, — стара бабо, по хаті. Вона ловила, ловила — не піймала.
Він із хати та в сіни:
— Лови мене, — каже, — старий діду, по сінях. Ловила мене стара баба по хаті, а ти, старий діду, по сінях.
Ловив, ловив — не піймав. Із сіней викотився на двір:
— Лови мене, — каже, — кусь-пес, по двору. Ловила мене стара баба по хаті, старий дід по сінях, а ти, кусь-пес, по двору.
Ловив, ловив — не піймав. Він побіг на тічок:
— Ловіть мене, молотники, по току. Ловила мене стара баба по хаті, старий дід по сінях, кусь-пес по двору, а ви, молотники, по току.
Ловили, ловили — не піймали. Він із току та на тин:
— Лови ж тепер мене, котику, по тину. Ловила мене стара баба по хаті, старий дід по сінях, кусь-пес по двору, молотники по току, а ти, котику, по тину.
Ловив, ловив — не піймав. Він побіг на лід:
— Ловіть мене, прачки, по льоду. Ловила мене стара баба по хаті, старий дід по сінях, кусь-пес по двору, молотники по току, котик по тину, а ви ловіть мене, прачки, по льоду.
Ловили, ловили — не піймали. Він побіг у степ:
— Ловіть мене, пастухи, по степу. Ловила мене стара баба по хаті, старий дід по сінях, кусь-пес по двору, молотники по току, котик по тину, прачки по льоду, а ви ловіть, пастухи, по степу.
Ловили, ловили — не піймали. Він побіг у ліс:
— Ловіть мене, лісничі, по лісу. Ловила мене стара баба по хаті, старий дід по сінях, кусь-пес по двору, молотники по току, котик по тину, прачки по льоду, пастухи по степу, а ви ловіть мене, лісничі, по лісу.
Вони піймали та й убили, та й з’їли, та ще й шкурку продали.
Коржик Українська народна казка Полтавщини
Жили собі дід та баба. От одного разу каже дід бабі:
— Спечи мені, бабо, хлібця!
А баба каже:
— Не спечу, бо нема борошна.
— То піди в комору, повигрібай у засіках, то й знайдеться трохи.
Пішла баба з віником, повигрібала, повимітала і справді назбирала трохи борошенця. Взяла баба те борошно, влила води, вбила пару яєчок, замісила, виробила коржик. Запалила піч і спекла коржик.
Вийняла його з печі, але їсти не могли, бо був дуже гарячий. Поклала баба його на вікно, а дід уже так його дожидає.
— Оце, — каже, — розломимо, бабо, навпіл та й з’їмо.
А коржик слухав, слухав та й утік. Стриб з вікна на призьбу, а звідти на землю і покотився. Котиться дорогою, зустрічає його заєць і каже:
— Коржику, коржику, я тебе з’їм!
А коржик відповідає:
— Не їж мене, зайчику, я тобі пісеньку заспіваю.
— Ану, співай!
Я по засіку метений,
Я на яйцях печений.
Я від баби утік,
Я від діда утік,
То й від тебе утечу.
Та й утік, поки зайчик слухав, розвісивши вуха. Котиться дорогою, коли стрічає його вовк та й гукає:
— Коржику, коржику, я тебе з’їм!
А коржик просить:
— Не їж мене, вовчику, я тобі пісеньку заспіваю.
— Ну, співай!
Я по засіку метений,
Я на яйцях печений.
Я від баби утік,
Я від діда утік,
Я від зайця утік,
То й від тебе утечу.
Та й покотився далі. А вовк тільки зубами клацнув від злості. Котиться собі коржик, коли стрічає його здоровий ведмідь. От він і каже:
— Коржику, коржику, я тебе з’їм!
А коржик вигукує:
— Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньку заспіваю.
— Ну, добре, співай!
Я по засіку метений,
Я на яйцях печений.
Я від баби утік,
Я від діда утік,
Я від зайця утік,
І від вовка утік
То й від тебе утечу.
Та й швиденько покотився. Коли стрічає його лисичка та й каже:
— Коржику, коржику, я тебе з’їм!
А коржик вигукує:
— Не їж мене, лисичко, я тобі пісеньку заспіваю.
— Ну, співай!
Я по засіку метений,
Я на яйцях печений.
Я від баби утік,
Я від діда утік,
Я від зайця утік…
Співає, а сам думає, як би це втекти. Побачила лисичка, що не здожене його та й каже:
— Ой хороша пісенька! Я такої ще зроду не чула. Але погано чую, тож підійди ближче і заспівай ще раз.
Вистромила язика, а коржик сів на кінчик та й заспівав:
Я по засіку метений,
Я на яйцях печений.
Я від баби утік,
Я від діда утік…
А лисичка хап його зубами. Та коржик був твердий і сухий, тому лисичка зламала собі три зуби. От вищерблений коржик вирвався і побіг. Біжить та й каже:
— От побіжу я до старих, погляну, що вони роблять, чи сумують за мною.
Прибіг, сів на призьбу та й слухає. А дід з бабою сидять та й плачуть:
— От який у нас хороший був коржик! Мали його з’їсти, а так…
А коржик слухав, скочив з призьби та й гукнув:
— Не журіться, все одно ви б мене не з’їли, надто я вже твердий.
Зраділи дід з бабою, що з зубами цілими лишилися, а коржик каже:
— Піду я ще по світу погуляю. А хто мудрий, хай мене зловить.
Та й покотився співаючи:
Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений…
Коржик Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі дід і баба та й була у них курочка ряба. Пішли вони на ток, принесли звідти колосок.
— Спечи, бабо, корж, — сказав дід.
Вона спекла, а корж втік. Та й кричить:
— Лови мене, бабо, по хаті!
Баба ловила, ловила, не впіймала.
Він з хати та в сіни.
— Лови мене, діду, в сінях!
Ловив дід, ловив — не піймав. Побіг корж на тік та й каже:
— Ловила мене баба по хаті, дід — по сінях, а ви, молотники, ловіть на току!
Ловили, ловили — не впіймали. Побіг він у степ та й кричить:
— Ловила мене баба по хаті, дід — по сінях, молотники — на току, а ви, пастухи ловіть у степу!
Ловили, ловили — не впіймали. Побіг він у ліс і кричить:
— Ловила мене баба по хаті, дід — по сінях, молотники — на току, пастухи — у степу, а ви, лісники, ловіть у лісі!
А вони його піймали і …з’їли.
Коржик Українська народна казка Кіровоградщини
Жили собі дід та баба. Одного разу дід каже бабі:
— Спечи ти, бабо, коржиків.
Напекла баба коржиків. Серед них дід вибрав найкращого, припеченого. Дід взяв його покотив по столі та й каже бабі:
— Ну лови, бабо!
Баба ловила коржика поволі, ловила — не вловила. Коржик впав зі столу, покотився в сіни. Дід побіг за коржиком у сіни, а з сіней — на вулицю. На призьбі сидів Мурчик. Дід і каже:
— Лови, Мурчику! Якщо зловиш, з’їси.
Кіт ганяв по двору, ловив — не вловив. Покотився коржик до воріт, на яких сидів півень.
— Лови, півнику, коржика!
Півник змахнув крильми, злетів з воріт і побіг за коржиком. Бігав, бігав, ловив — не вловив.
Побіг коржик за ворота на дорогу. А по дорозі сіновози їдуть.
— Сіновози, ловіть коржика!
Сіновози почали ловити коржика, сіно розгубили, а коржика не вловили. Побіг коржик далі по стежині, до річки. Там прачки перуть.
— Ловіть, прачки, коржика!
Прачки почали коржика ловити, бігали за ним, сорочки в воду повпускали, а коржика не вловили.
Побіг коржик далі, добіг до лісу. А в лісі дроворуби на галявині відпочивали. Дід знову кричить:
— Ловіть коржика!
Дроворуби кинулись ловити його, ловили — не вловили. Вибіг коржик з лісу, а на галявині хлопчик Іванко худобу пасе.
— Хлопчику, лови коржика! Як зловиш, з’їси.
Іванко ловив, ловив — не вловив, розсердився — як кинув палицею та й пхнув коржика. Той впав і зупинився. Взяв хлопчик і з’їв його.
Коржик Українська народна казка Чернігівщини
Жили-були собі дід та баба, та була в них курочка ряба. От пішла курочка на точок, та найшла колосок. Принесла в хату та й каже:
— Бабо, спечи корж!
Баба спекла корж, вийняла з печі, поклала на лавці. Корж з лавки зістрибнув і каже:
— Лови тепер мене, бабо, по хаті!
Стара ловила-ловила, не піймала. Він вискочив із хати в сіни та й каже:
— Лови мене, старий діду, по сінях! Ловила мене стара баба вже по хаті, а ти, діду, лови мене по сінях.
Дід ловив-ловив і не зловив. Далі викотився корж із сіней і покотився надвір та каже:
— Лови мене, кусь-пес, по двору. Ловила мене стара баба по хаті, старий дід по сінях, а ти, кусь-пес, лови по двору.
Ловив-ловив кусь-пес по двору, але не впіймав. Тоді побіг коржик на точок і каже молотникам, щоб вони його ловили по точку:
— Ловила мене стара баба по хаті, старий дід по сінях, кусь-пес по двору, а ви, молотники, ловіть мене по току.
Ловили, ловили молотники, та не впіймали. Тоді коржик вискочив із току та на тин. А там спав якраз котик-вуркотик. От коржик і каже:
— Лови мене, котику-вуркотику, по тину. Мене вже ловила стара баба по хаті, старий дід по сінях, кусь-пес ловив по двору, молотники ловили по току, а ти лови мене, котику-вуркотику, по тину.
Ловив, ловив котик-вуркотик коржик і не впіймав.
А саме в цей час на ставу прачки прали. От коржик і до них побіг і каже, щоб вони його ловили по льоду. Ловили, ловили прачки по льоду і не впіймали.
Захотілося коржику збігти ще і в степ, подражнити пастухів. Прибіг до пастухів і каже:
— Ловіть мене, пастухи, по степу!
Ловили, ловили пастухи коржика по степу і не впіймали. А в лісі працювали лісничі. От коли коржик до них підбіг, то вони, не довго думаючи, піймали його і з’їли, бо були дуже голодними.
Оце вам казка, а мені бубликів в’язка, глек молока і булка м’яка.