Корова, кінь, вівця і собака
Українська народна казка Чернігівщини

Зійшлися одного разу у дворі корова, кінь, овечка і собака. Почали вони гомоніти, а корова каже:

— Досить нам вже себе хвалити. Бо хвалитися треба не тим, який ти гарний, а який з тебе толк. От я даю хазяїну молоко, а з нього он скільки їжі виходить.

Почув це кінь та й розсердився.

— Не хвались своїм молоком. От скажи мені, ти можеш возити хазяїна верхи чи борозну волочити? — сказав він.

— Ні, не можу!

— Ото ж бо! Без твого молока люди проживуть, а без моєї допомоги — ні!

Слухала овечка, а тоді ратицею тупнула та й каже:

— В місто одвезти чи поле зорати і віл може. А от ніхто з вас не може давати вовну на кожухи. А без кожухів людям холодно. А крім того, я і молоко, і м’ясо даю. Так, що найбільше користі я приношу.

А собака, який лежав поруч як заскімлить:

— Хвалитеся тим, що вас ріжуть та ваше м’ясо їдять, а з шкур чоботи та кожухи шиють! Велике діло! Ти лучче скажи, овечко, чи була б ти ціла, якби я тебе од вовків не обороняв? А без мене б злодії давно розтягли все добро з двору.

Коли тут двором ішов хазяїн та й почув цю розмову. От і каже їм:

— В кожного з вас є своє діло і з кожного є користь. Не сперечайтеся, а робіть кожен свою справу, то і всі будете корисні.