Король і розбійник
Українська народна казка Поділля
Жив собі чоловік. В нього були дві доньки. Старша дочка була дуже красива, горда і зухвала, вона дуже гарно одягалась, не виконувала тяжкої роботи. Менша дочка не мала такої, як старша, вроди, але вона була розумна, працьовита, добра, шанувала свого батька й поважала всіх людей.
От одного разу до них прийшов старенький дідусь, попросився переночувати. Менша дочка дала йому води вмитися, дала поїсти і поклала спати. Коли дідусь наступного дня вирушав у дорогу, він подякував господареві і сказав:
— Одна з твоїх дочок вийде заміж за короля, а друга за розбійника.
Засмутився батько такій звістці. Але минали дні за днями, і він забув про дідусеві слова. Ніхто не знає, скільки пройшло часу, коли до їхнього двору під’їхав вельможа на вороному коні, гарно одягнений, із слугами і проситься переночувати. Прийняв хазяїн людей з дороги на ніч. Старшій дочці юнак сподобався, а вона сподобалась йому. Коли на
ранок він від’їжджав, то сказав до господаря:
— Я хочу одружитися з вашою старшою дочкою.
Дівчина була дуже рада і дала згоду бути його дружиною. Батько благословив молодят у дорогу.
Через два дні до цього ж двору завітали троє людей. Вони були побиті, одяг на них був порваний, вони були брудні і просилися в хазяїна переночувати. Чоловік прийняв їх на ніч. Менша дочка гостинно їх прийняла. Дала їм води вмитися, перев’язала їм рани, дала поїсти й поклала спати. А сама дуже зажурилась. Вона згадала дідусеві слова. Дівчина почула, як устав один із гостей. Вона подумала, що він щось шукає, щоб украсти. Засвітила світло і питає:
— Що вам треба?
— Я води хочу напитися.
Напився води й ліг спати. Коли стало тихо, він знову встав. Питає дівчина:
— Що ви шукаєте?
Він думав, що дівчині треба сказати правду.
— У мене є дуже дорога для мене річ. Це подарунок моєї матусі. Коштовний камінь рубін. Я хочу його десь сховати, щоб у мене його ніхто не відібрав.
Дівчина запропонувала йому покласти цей камінь у схованку. Вранці дівчина віддала йому рубін. Вона дуже сподобалася незнайомцю своєю добротою. Коли йому була пора від’їжджати, він підійшов до хазяїна, подякував за теплий прийом і попросив, щоб той видав за нього свою дочку. Дочка дала згоду. Вона згадала дідусеві слова.
Вирушили вони в далеку дорогу. Довго їхали й приїхали до пишного замку. Дівчина запитує:
— Куди ми приїхали?
А юнак відповідає:
— Я король, і ми приїхали в моє королівство. На мене в дорозі напали розбійники, заорали мій одяг, золото та ще й побили.
Коли молодята в’їхали у замок, їх зустріла челядь. Вони впізнали свого короля і дуже зраділи, що їхній король повернувся. Їм переказали, що він загинув.
А в тих краях був розбійник зі своєю ватагою, і з ними була сестра молодої королеви. Люди зловили його і хотіли стратити. Але він став просити в короля помилування. Король помилував розбійника, бо за нього стала просити королева, їй стало шкода сестри. Розбійник покаявся, став порядною людиною. Король призначив його служити при дворі.
І зажили всі в любові і злагоді.