Котик і півник
Українська народна казка про тварин

Був собі котик і півник, та й побратались. От котикові треба іти по дрова, він і каже півникові: «Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова; та як прийде лисичка, то не озивайсь!» Пішов.

Коли ж біжить лисичка. «Півнику, братику, одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму». А півник каже: «То-ток, то-ток, не велів коток! То-ток, то-ток, не велів коток!» От лисичка оконце видрала, борщик виїла і півника взяла. Несе його, а він кличе котика — співає:

От котик почув, прибіг, одняв півника і поніс додому та й каже знов: «Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не одкликайся, бо тепер я піду дальше!» Пішов.

А лисичка вже й біжить. Стук-стук у віконце: «Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!» А півник усе: «То-ток, то-ток, не велів коток!» От вона оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:

Раз проспівав — не чує котик; він вдруге голосніше — котик прибіг, одняв його і поніс додому та й каже: «Тепер же я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричать — не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!»

Коли ж ізнов лисичка: «Півнику, братику, — каже, — одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!» А півник: «То-ток, то-ток, не велів коток!» От лисичка оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає — раз, вдруге, втретє... Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому.

Увечері приходить котик додому — нема півника. Він зажуривсь, а далі зробив собі бандурку, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки. Став і заграв:

А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина і каже: «Мамо, піду я подивлюсь: хто се так гарно грає, й паляничку возьму». А лисичка каже: «Іди!» І дала їй паляничку. Дочка пішла, а котик її — цок, та в лобок, та в мішок, та й знов став грать.

От і друга дочка каже лисичці: «Піду і я, мамо!» Лисичка каже: «Іди, доню!» І їй дала паляничку, і ся пішла. А він і ту — цок, та в лобок... А після і третя дочка, і четверта. А Пилипко ждав-ждав і каже: «Піду я, мамо, зажену їх, — чого вони так забарились!» Пішов. А котик і його — цок, та в лобок, та в мішок. А послі в хату до лисички — і її убив, та тоді дивиться, що півник уже без стегенця, — витяг борщик, достав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому. От вони живуть і хліб жують, і постолом добро возять.

Котик і півник
Українська народна казка Поділля

Жили собі котик і півник. Котик ходив у ліс по дрова, а півник їсти варив. Іде котик з дому та й наказує:

— Не відкривай, півнику, лисичці, бо вкраде тебе та й у суп вкине.

Пішов котик, а лисичка вже й тут як тут.

Півнику, півнику, виглянь у віконечко,

Я тобі зерен принесла.

Півник виглянув у віконечко, а лисичка його хап та й понесла. Кричить півник:

Прибіг котик і вирятував півника з біди. На другий день йде з дому і знову просить півника, аби не відкривав нікому. Не послухав півник: тільки прийшла лисичка, відразу ж і відкрив віконце. Лисичка його вхопила і несе.

А півник кричить:

Почув котик і на цей раз, прибіг і визволив з біди. На третій день збирається котик у ліс по дрова і каже:

— Півнику, сьогодні я піду дуже далеко. Що б не казала тобі лисичка — не відчиняй віконце, бо на цей раз, коли потрапиш у біду, я не почую.

Пішов котик. А лисичка вже й тут:

— Півнику, півнику, виглянь у віконечко.

— Ток, ток, не велів коток, — відмовляє півник.

— Ну як хочеш. Тільки знай: проїздили дорогою люди, везли зерно. Мішок розв’язався, і пшеничка посипалася на землю. Не хочеш вийти, то когось іншого покличу.

Сказавши це, хитра лисичка насипала пшеничку на стежці, а сама заховалася. Через деякий час виглянув півник — і справді лежить зерно пшенички. Він, не довго думаючи, вийшов на вулицю і почав клювати зерно, зовсім забувши про обережність. Вибігла із схованки лисиця, вхопила півника та й понесла. А він кричить:

Кричав, сердешний, кричав, але котик не почув, бо був далеко. Повернувся котик увечері додому і дуже засмутився, що півника нема. Вирішив він іти визволяти товариша з біди. Узяв з собою писану торбу, дудку. Прийшов до лисиччиного будинку. А тут збираються варити суп із півника. Коли це чують:

— Ой, мамо, піду я подивлюся, хто це так грає, — сказала старша дочка.

Тільки вона за поріг, а котик її цок у лобок та в писану торбу. І знову грає. Так і виманив з хати котик інших трьох сестер. А лисичка чекала-чекала, та й посилає сина:

— Піди лиш подивися, що вони там роблять, та швиденько гони їх в хату.

Тільки той на поріг, а котик його цок у лобок та в писану торбу. Чекала лисичка дітей, та й каже:

— Піду я сама подивлюся, де вони там забарилися.

Не встигла вона ступити на поріг, як сама опинилася коло діток в торбі. А котик вбіг у хату, розв’язав півника. Як же зрадів бідолаха, обійняв котика, заплакав з радощів. Щасливі друзі пішли додому.

З тих пір півник завжди і в усьому слухався котика і ніколи більше не потрапляв у халепу.

Котик і півник
Українська народна казка Бойківщини

Подружили котик і півник, поставили собі в лісі хатку. І дверці приладили, і віконця. Каже котик півникови:

— Півнику, я піду в ліс наловити мишей. Та й назбирав тобі колосків пшениці. А ти би нікому дверей не відчиняв. Хіба я прийду і буду казати: «Півнику-братику, відчини двері». Аби тоді відчинив. Аби-сь нікому іншому не відчиняв дверей.

А лисиця в корчах слухала. Та й котик пішов, а лисиця підійшла під дверці та й каже:

— Півнику-братику, відчини двері.

А півник гадав, що то котик, та й відчинив двері. А лисиця півника вхопила та й несе. А півник пищить:

Котику-братику,

Несе мене лисиця

По каміннм мосту,

На своєму хвості,

Порятуй мене!

А котик недалеко був та й догонив, та й відобрав півника. Відобрав, завернув та й завів до хатки. Посиділи день-два, та й каже котик півникови:

Півнику-братику, я піду наловити мишей, та й колосків тобі назбираю. А ти би нікому дверей не відчиняв. Хіба лиш я прийду і буду казати: «Півнику-братику, відчини двері». Буду казати два рази. Тоді би-сь відчинив.

Та й пішов котик у ліс.

А лисиця вислухала то в корчах, підійшла під двері та й каже два рази:

Півнику-братику, відчини двері! Півнику-братику, відчини двері!

Півник гадав, що то котик, та й відчинив двері. І знову схопила півника лисиця. Схопила та й несе. А він кричить:

Котику-братику,

Несе мене лисиця

По каміннм мосту,

На своєму хвості,

Порятуй мене!

Котик недалеко був та й учув, та догонив, та й відобрав півника. Завернув, та й посиділи вони. А потому, через пару днів, знов каже котик:

— Півнику-братику, я піду наловити мишей та й тобі колосків назбираю. Ти би нікому двері не відчиняв, хіба як я прийду. Буду казати три рази.

А лисиця підслухала, прийшла під двері та й каже три рази. А півник відчинив, і вона вхопила півника. А півник пищить:

Котику-братику,

Несе мене лисиця

По каміннм мосту,

На своєму хвості,

За високі гори

За зелені бори,

Порятуй мене!

А котик не чув, бо був десь далеко у лісі. Та й понесла лисиця півника. За високі гори, за далекі бори. Понесла. Котик приходить — півника неє. Та й сів на піч, та й думає, та й думає: що робити?

Думав, думав та ся додумав. Та й узяв собі мішок, а в мішок молоток, та й іде лісом. Іде за високі гори, за далекі бори. Приходить, у лісі є хатка лисиччина. А лисиця якраз пекла паляниці. Мала вона дітей: лисика єдного і штири дочки, і пекла їм палянички.

А котик сів собі на пеньок коло тої хатки та й співає:

А в нашої Лиси красний двір,

Має штири дочки навибір.

А в нашої Лиси красний двір,

Має штири дочки навибір.

Та й так собі він співає. А мала лисичка каже:

— Мамо, дай ми паляничку, та я піду подивлюся, хто так коло нашої хатки красно співає.

— Та йди, йди та подивися. Йди.

Пішла мала лисичка дивитися. Прийшла т’пенькови, дивиться, а котик її цок та в мішок. Та й не є лисички тої, не вертається вона.

Каже друга мала лисичка:

— Мамо, щось сестрички мої не є довго. Дай ми паляничку, та я піду подивлюся за сестричкою. Та й подивлюся, хто так красно співає коло нашої хати.

— Та йди, йди та подивися. Йди.

Пішла, придивляється. А котик її цок та й у мішок. Та й другу лисичку їмив. Та й далі собі співає:

А в нашої Лиси красний двір,

Має штири дочки навибір.

Він собі так співає, а третя лисичка каже:

— Мамо, щось моїх сестричок не є. Та я собі беру паляничку, та йду ся подив ти, де мої сестрички та хто так красно співає.

— Та йди, йди. Бери паляничку та йди.

Та й пішла та лисичка. Та так пішла, як її дві сестрички. Та й так пішла четверта лисичка.

Та лишився лисик. А сестричок не є. Каже лисик:

— Мамо, дай мені дві палянички. Я піду подивлюся, хто так красно співає, та йподивлюся, де мої сестрички.

— Та йди, йди.

Та й лисик пішов. Взяв собі палянички й пішов. Та й дивиться на котика, що котики так красно співає. А котик його цок та й у мішок. Та й уже всі в мішку.

Чекає стара Лиса, чекає та й нема дітей. Нема дочок, нема сина. Та й пішла подивитися сама. Дивиться, котик так красно співає. А котик її цок та й у мішок. Та й уже в мішку й стара. Та й тоді він півника відобрав.

Та й вони з півником понесли їх у ліс. Та й у лісі путсили лисята й Лису. А півника взяв котик домів. І там вони собі жили. І вже півник нікому не відчиняв дверей, хіба як прийшов котик. Та й жили вони так, та й жили.

Котик і півник
Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі в лісі котик та півник. Пішов якось котик на роботу, а півник вдома зостався. От котик і наказує півнику, щоб той нікому не відчиняв двері.

Аж ось прийшла лисиця і давай умовляти півника:

— Півнику, відчини, я тобі принесла золотої пшениці, медяної водиці.

Півник і відчинив, лисиця схопила його і навтьоки. А півник давай кричати та котика гукати:

— Котику-братику, порятуй мене! Несе мене лисиця по кам’яному мості, на своєму хвості!

Котик почув це, прибіг, відняв півника в лисиці. А її саму забив носом у землю.

Котик і Півник
Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі котик і півник. Літом їм було тепло, а прийшла зима, в хаті стало холодно. Котик і каже півнику:

— Ти сиди на печі, а я піду в ліс по дрова, бо в хаті холодно і ми можемо замерзнути. Пішов собі котик в ліс по дрова, а лисичка вже й під вікном. Кричить:

— Півнику, відчини мені двері, хай трошки погріюся.

А він з печі:

Ток-ток-ток!

Не велів коток!

Лисичка взяла віконце видерла, півника під пахву і бігом в ліс біжить. А півник кричить:

Котику, братику,

Несе мене лиска

По зеленому гаю

По здоровому мосту,

Порятуй мене!

Почув котик та давай бігти. Догнав лисичку, забрав півника, приніс додому, посадив на піч і каже:

— Тепер я піду далеко по дрова. Ти, гляди, не відкривай дверей, сиди собі тихенько на печі.

Узяв котик мотузочку та й пішов по дрова. А лисичка вже й під

вікном. Відчинив двері півник, а лисичка схопила його та й у ліс. Як не кричав, як не гукав котика півник, той був далеко і не чув. Принесла лисичка в нору півника, а її дочки піч затопили. От лисичка й каже:

— Нате вам півника, укиньте в оцей горщик.

Вони відрізали крила, а півника вкинули у горщик і вариться він. А котик прийшов з дровами додому — нема півника. Він бігом побіг по слідах, бо сніжок випав. Знайшов лисячу нору, став коло неї та й давай грати на сопілці. Грає, грає, а лисичка каже найменшій дочці:

— Ану, піди, глянь, хто там грає.

Лисичка тільки вискочила з нори, а котик молоточком стук в лобок та в мішок. І знову грає. Лисичка вислала другу дочку.

— Піди, глянь, що це малої так довго немає.

Пішла вона, а котик і її в мішок. Послала лисичка й третю дочку і та не повернулася. Вийшла тоді вона сама. А котик цок в лобок та й в мішок. А сам заліз у нору, до печі, витяг півника з борщу, притулив крилечко. Зрадів півник:

— Кукуріку! Котику, братику мій, я тепер тебе завжди буду слухати.

Так вони й до нині поживають у своїй хатці. Тепло їм, бо котик дров наносив.

Котик і півник
Українська народна казка Чернігівщини

Жили-були котик і півник. Ось котик надумав піти в ліс по дрова. Каже він до півника:

— Сиди, півнику, на печі та їж калачі, а як прийде лисиця, не обзивайся.

Пішов котик. А ось і лисиця біжить. Стала під віконце та й приказує:

— Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, вікно розіб’ю і тебе заберу!

— Ток-ток, не велів коток! — озивається півник.

Ось лисиця віконце видерла, борщик виїла і півника забрала. Несе, а він гукає:

Мій котику, мій братику!

Несе мене лисиця

За кленові ліси

За крутії гори,

За швидкії води…

Ось котик почув, прибіг, одняв півника у лисиці, приніс додому та й знову каже:

— Дивись півнику, як прийде ще раз лисиця, то не озивайся. Бо я йду далеко та й можу тебе вже не почути.

Пішов котик по дрова, а півник виліз на піч та й сидить. Та знов біжить лисичка, стукає у віконечко.

— Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, вікно розіб’ю і тебе заберу!

— Ток-ток, не велів коток! — озивається півник.

А вона знову у хатку залізла, борщик виїла і півника забрала. Несе його до нори, а півник співає:

Мій котику, мій братику!

Несе мене лисиця

За кленові ліси

За крутії гори,

За швидкії води…

Раз проспівав — не чує котик, він давай вдруге, дужче гукати. Почув таки котик, прибіг. Одняв півника, насварив та й поніс додому.

— Тепер я піду далеко і хоч як ти гукатимеш, я не почую, — сказав півникові.

Пішов знову котик у ліс. А лисичка вже тут як тут.

— Півнику-братику, одчини!

— Ток-ток, не велів коток!

А лисичка таки забрала півника і понесла додому. Як не гукав, як не кликав півник котика, той не почув.

Прийшов увечері котик додому, а півника нема. Зробив він собі бандуру, взяв мішок, молоток та й пішов до лисички. Сів біля нори, заграв і заспівав:

А у лисички новий двір,

Чотири дочки на вибір.

Ще й п’ятий Пилипко.

Пилипко, вийди на рундук, подивись.

Як бубни бубнять, як сурми сурмлять — подивись!

А лисичка саме паляниці пекла. Ось старша дочка й каже:

— Піду я, мамо, подивлюся, хто це так гарно грає, і паляницю однесу.

— Іди, — каже лисичка і дала їй паляничку.

Пішла дочка, а котик її цок та в лобок, та й у мішок. Ось і друга дочка каже:

— Піду і я подивлюся та паляницю однесу.

Пішла і та. А котик і її в мішок. А після і третя, і четверта дочки вийшли з нірки та й попали в мішок. Ждав-ждав їх Пилипко та й каже:

— Піду я, мамо, зажену їх до хати.

А котик і його впіймав. А тоді забіг до хати, забрав півника та й поніс додому.

Ось і понині вони живуть, і хліб жують.

Котик і півник
Українська народна казка Чернігівщини

Був собі котик і півник, та й побратались. От котикові треба іти по дрова, він і каже півникові:

— Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова. Та як прийде лисичка, то не озивайсь!

Пішов. Коли ж біжить лисичка:

— Півнику-братику, одчини! Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму.

А півник каже:

Тоток — тоток, не велів коток!

Тоток — тоток, не велів коток!

От лисичка віконце видрала, борщик виїла і півника взяла. Несе його, а він кличе котика, співає:

Мій котику, мій братику !

Несе мене лиса

За кленові ліса,

За крутії гори,

За бистрії води.

От котик почув, прибіг, одняв півника і поніс додому та й каже знов:

— Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не одкликайся, бо тепер я піду далі!

Пішов. А лисичка вже й біжить. Стук-стук в віконце:

— Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!

А півник усе:

— Тоток — тоток, не велів коток!

От вона віконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:

Мій котику, мій братику!

Несе мене лиса

За кленові ліса,

За крутії гори,

За бистрії води.

Раз проспівав — не чує котик. Він вдруге, голосніше, котик прибіг, одняв його і поніс додому. Та й каже:

— Тепер вже я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричать — не почую. То вже мовчи, не озивайся до лисички!

І пішов котик. Коли ж знов лисичка прийшла. І гукає у віконце:

— Півнику-братику, — каже, — одчини! Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!

А півник:

— Тоток — тоток, не велів коток!

От лисичка віконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає — раз, вдруге, втретє... Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому.

Увечері приходить котик додому — нема півника. Він зажуривсь, а далі зробив собі бандурку, узяв мішок і молоток та й пішов до лисиччиної хатки. Став і заграв:

А в лиски-лиски новий двір,

Чотири дочки — на вибір.

П’ятий Пилипко та й той мій!

Пилипко — липко, вийди на ринок.

Подивись, як бубни бубнять,

Як сурми сурмлять, погляди!

А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина й каже:

— Мамо, піду я подивлюсь, хто се так гарно грає. І паляничку візьму.

А лисичка каже:

— Іди.

І дала їй паляничку. Дочка пішла, а котик її — цок та в лобок, та в мішок, та й знов став грать. От і друга дочка каже лисичці:

— Піду і я, мамо!

Лисичка каже:

— Іди, доню.

І їй дала паляничку, і ся пішла. А він і ту — цок та в лобок. А після і третя дочка, і четверта. А Пилипко ждав-ждав і каже:

— Піду я, мамо, зажену їх, чого вони так забарились!

Пішов. А котик і його цок, та в лобок, та в мішок. А після в хату до лисички. Її убив, а тоді дивиться, що півник уже без стегенця. Витяг борщик, достав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому.

І живуть вони, і хліб жують, а постолом добро возять.