Котик і півник Українська народна казка про тварин
Був собі котик і півник, та й побратались. От котикові треба іти по дрова, він і каже півникові: «Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова; та як прийде лисичка, то не озивайсь!» Пішов.
Коли ж біжить лисичка. «Півнику, братику, одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму». А півник каже: «То-ток, то-ток, не велів коток! То-ток, то-ток, не велів коток!» От лисичка оконце видрала, борщик виїла і півника взяла. Несе його, а він кличе котика — співає:
КОТИК І ПІВНИК — Українська Народна Казка Про ТваринКОТИК І ПІВНИК — Українська Народна Казка Про ТваринКОТИК І ПІВНИК — Українська Народна Казка Про Тварин
Мій котику,
Мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води...
От котик почув, прибіг, одняв півника і поніс додому та й каже знов: «Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не одкликайся, бо тепер я піду дальше!» Пішов.
А лисичка вже й біжить. Стук-стук у віконце: «Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!» А півник усе: «То-ток, то-ток, не велів коток!» От вона оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:
Мій котику,
Мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води...
Раз проспівав — не чує котик; він вдруге голосніше — котик прибіг, одняв його і поніс додому та й каже: «Тепер же я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричать — не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!»
Коли ж ізнов лисичка: «Півнику, братику, — каже, — одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!» А півник: «То-ток, то-ток, не велів коток!» От лисичка оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає — раз, вдруге, втретє... Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому.
Увечері приходить котик додому — нема півника. Він зажуривсь, а далі зробив собі бандурку, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки. Став і заграв:
А в лиски-лиски новий двір,
Чотири дочки — на вибір,
П’ятий Пилипко,
Та й той мій!
Пилипко-липко, вийди на ринку — посмотри;
Як бубни бубнять, як сурми сурмлять — погляди!
А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина і каже: «Мамо, піду я подивлюсь: хто се так гарно грає, й паляничку возьму». А лисичка каже: «Іди!» І дала їй паляничку. Дочка пішла, а котик її — цок, та в лобок, та в мішок, та й знов став грать.
От і друга дочка каже лисичці: «Піду і я, мамо!» Лисичка каже: «Іди, доню!» І їй дала паляничку, і ся пішла. А він і ту — цок, та в лобок... А після і третя дочка, і четверта. А Пилипко ждав-ждав і каже: «Піду я, мамо, зажену їх, — чого вони так забарились!» Пішов. А котик і його — цок, та в лобок, та в мішок. А послі в хату до лисички — і її убив, та тоді дивиться, що півник уже без стегенця, — витяг борщик, достав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому. От вони живуть і хліб жують, і постолом добро возять.
Котик і півник Українська народна казка Поділля
Жили собі котик і півник. Котик ходив у ліс по дрова, а півник їсти варив. Іде котик з дому та й наказує:
— Не відкривай, півнику, лисичці, бо вкраде тебе та й у суп вкине.
Пішов котик, а лисичка вже й тут як тут.
Півнику, півнику, виглянь у віконечко,
Я тобі зерен принесла.
Півник виглянув у віконечко, а лисичка його хап та й понесла. Кричить півник:
Несе мене лиска
По каміннім мості,
На золотім хвості.
Котику-братику,
Порятуй мене.
Прибіг котик і вирятував півника з біди. На другий день йде з дому і знову просить півника, аби не відкривав нікому. Не послухав півник: тільки прийшла лисичка, відразу ж і відкрив віконце. Лисичка його вхопила і несе.
А півник кричить:
Несе мене лиска
По каміннім мості,
На золотім хвості.
Котику-братику,
Порятуй мене.
Почув котик і на цей раз, прибіг і визволив з біди. На третій день збирається котик у ліс по дрова і каже:
— Півнику, сьогодні я піду дуже далеко. Що б не казала тобі лисичка — не відчиняй віконце, бо на цей раз, коли потрапиш у біду, я не почую.
Пішов котик. А лисичка вже й тут:
— Півнику, півнику, виглянь у віконечко.
— Ток, ток, не велів коток, — відмовляє півник.
— Ну як хочеш. Тільки знай: проїздили дорогою люди, везли зерно. Мішок розв’язався, і пшеничка посипалася на землю. Не хочеш вийти, то когось іншого покличу.
Сказавши це, хитра лисичка насипала пшеничку на стежці, а сама заховалася. Через деякий час виглянув півник — і справді лежить зерно пшенички. Він, не довго думаючи, вийшов на вулицю і почав клювати зерно, зовсім забувши про обережність. Вибігла із схованки лисиця, вхопила півника та й понесла. А він кричить:
Несе мене лиска
По каміннім мості,
На золотім хвості.
Котику-братику,
Порятуй мене.
Кричав, сердешний, кричав, але котик не почув, бо був далеко. Повернувся котик увечері додому і дуже засмутився, що півника нема. Вирішив він іти визволяти товариша з біди. Узяв з собою писану торбу, дудку. Прийшов до лисиччиного будинку. А тут збираються варити суп із півника. Коли це чують:
Ой у лиски, лиски, новий двір,
Ще й чотири дочки на підбір.
А п’ятий синок Пилипок.
Вийди, лиско, подивися,
Чи хороше граю.
— Ой, мамо, піду я подивлюся, хто це так грає, — сказала старша дочка.
Тільки вона за поріг, а котик її цок у лобок та в писану торбу. І знову грає. Так і виманив з хати котик інших трьох сестер. А лисичка чекала-чекала, та й посилає сина:
— Піди лиш подивися, що вони там роблять, та швиденько гони їх в хату.
Тільки той на поріг, а котик його цок у лобок та в писану торбу. Чекала лисичка дітей, та й каже:
— Піду я сама подивлюся, де вони там забарилися.
Не встигла вона ступити на поріг, як сама опинилася коло діток в торбі. А котик вбіг у хату, розв’язав півника. Як же зрадів бідолаха, обійняв котика, заплакав з радощів. Щасливі друзі пішли додому.
З тих пір півник завжди і в усьому слухався котика і ніколи більше не потрапляв у халепу.
Котик і півник Українська народна казка Бойківщини
Подружили котик і півник, поставили собі в лісі хатку. І дверці приладили, і віконця. Каже котик півникови:
— Півнику, я піду в ліс наловити мишей. Та й назбирав тобі колосків пшениці. А ти би нікому дверей не відчиняв. Хіба я прийду і буду казати: «Півнику-братику, відчини двері». Аби тоді відчинив. Аби-сь нікому іншому не відчиняв дверей.
А лисиця в корчах слухала. Та й котик пішов, а лисиця підійшла під дверці та й каже:
— Півнику-братику, відчини двері.
А півник гадав, що то котик, та й відчинив двері. А лисиця півника вхопила та й несе. А півник пищить:
Котику-братику,
Несе мене лисиця
По каміннм мосту,
На своєму хвості,
Порятуй мене!
А котик недалеко був та й догонив, та й відобрав півника. Відобрав, завернув та й завів до хатки. Посиділи день-два, та й каже котик півникови:
Півнику-братику, я піду наловити мишей, та й колосків тобі назбираю. А ти би нікому дверей не відчиняв. Хіба лиш я прийду і буду казати: «Півнику-братику, відчини двері». Буду казати два рази. Тоді би-сь відчинив.
Та й пішов котик у ліс.
А лисиця вислухала то в корчах, підійшла під двері та й каже два рази:
Півник гадав, що то котик, та й відчинив двері. І знову схопила півника лисиця. Схопила та й несе. А він кричить:
Котику-братику,
Несе мене лисиця
По каміннм мосту,
На своєму хвості,
Порятуй мене!
Котик недалеко був та й учув, та догонив, та й відобрав півника. Завернув, та й посиділи вони. А потому, через пару днів, знов каже котик:
— Півнику-братику, я піду наловити мишей та й тобі колосків назбираю. Ти би нікому двері не відчиняв, хіба як я прийду. Буду казати три рази.
А лисиця підслухала, прийшла під двері та й каже три рази. А півник відчинив, і вона вхопила півника. А півник пищить:
Котику-братику,
Несе мене лисиця
По каміннм мосту,
На своєму хвості,
За високі гори
За зелені бори,
Порятуй мене!
А котик не чув, бо був десь далеко у лісі. Та й понесла лисиця півника. За високі гори, за далекі бори. Понесла. Котик приходить — півника неє. Та й сів на піч, та й думає, та й думає: що робити?
Думав, думав та ся додумав. Та й узяв собі мішок, а в мішок молоток, та й іде лісом. Іде за високі гори, за далекі бори. Приходить, у лісі є хатка лисиччина. А лисиця якраз пекла паляниці. Мала вона дітей: лисика єдного і штири дочки, і пекла їм палянички.
А котик сів собі на пеньок коло тої хатки та й співає:
А в нашої Лиси красний двір,
Має штири дочки навибір.
А в нашої Лиси красний двір,
Має штири дочки навибір.
Та й так собі він співає. А мала лисичка каже:
— Мамо, дай ми паляничку, та я піду подивлюся, хто так коло нашої хатки красно співає.
— Та йди, йди та подивися. Йди.
Пішла мала лисичка дивитися. Прийшла т’пенькови, дивиться, а котик її цок та в мішок. Та й не є лисички тої, не вертається вона.
Каже друга мала лисичка:
— Мамо, щось сестрички мої не є довго. Дай ми паляничку, та я піду подивлюся за сестричкою. Та й подивлюся, хто так красно співає коло нашої хати.
— Та йди, йди та подивися. Йди.
Пішла, придивляється. А котик її цок та й у мішок. Та й другу лисичку їмив. Та й далі собі співає:
А в нашої Лиси красний двір,
Має штири дочки навибір.
Він собі так співає, а третя лисичка каже:
— Мамо, щось моїх сестричок не є. Та я собі беру паляничку, та йду ся подив ти, де мої сестрички та хто так красно співає.
— Та йди, йди. Бери паляничку та йди.
Та й пішла та лисичка. Та так пішла, як її дві сестрички. Та й так пішла четверта лисичка.
Та лишився лисик. А сестричок не є. Каже лисик:
— Мамо, дай мені дві палянички. Я піду подивлюся, хто так красно співає, та йподивлюся, де мої сестрички.
— Та йди, йди.
Та й лисик пішов. Взяв собі палянички й пішов. Та й дивиться на котика, що котики так красно співає. А котик його цок та й у мішок. Та й уже всі в мішку.
Чекає стара Лиса, чекає та й нема дітей. Нема дочок, нема сина. Та й пішла подивитися сама. Дивиться, котик так красно співає. А котик її цок та й у мішок. Та й уже в мішку й стара. Та й тоді він півника відобрав.
Та й вони з півником понесли їх у ліс. Та й у лісі путсили лисята й Лису. А півника взяв котик домів. І там вони собі жили. І вже півник нікому не відчиняв дверей, хіба як прийшов котик. Та й жили вони так, та й жили.
Котик і півник Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі в лісі котик та півник. Пішов якось котик на роботу, а півник вдома зостався. От котик і наказує півнику, щоб той нікому не відчиняв двері.
Аж ось прийшла лисиця і давай умовляти півника:
— Півнику, відчини, я тобі принесла золотої пшениці, медяної водиці.
Півник і відчинив, лисиця схопила його і навтьоки. А півник давай кричати та котика гукати:
— Котику-братику, порятуй мене! Несе мене лисиця по кам’яному мості, на своєму хвості!
Котик почув це, прибіг, відняв півника в лисиці. А її саму забив носом у землю.
Котик і Півник Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі котик і півник. Літом їм було тепло, а прийшла зима, в хаті стало холодно. Котик і каже півнику:
— Ти сиди на печі, а я піду в ліс по дрова, бо в хаті холодно і ми можемо замерзнути. Пішов собі котик в ліс по дрова, а лисичка вже й під вікном. Кричить:
— Півнику, відчини мені двері, хай трошки погріюся.
А він з печі:
Ток-ток-ток!
Не велів коток!
Лисичка взяла віконце видерла, півника під пахву і бігом в ліс біжить. А півник кричить:
Котику, братику,
Несе мене лиска
По зеленому гаю
По здоровому мосту,
Порятуй мене!
Почув котик та давай бігти. Догнав лисичку, забрав півника, приніс додому, посадив на піч і каже:
— Тепер я піду далеко по дрова. Ти, гляди, не відкривай дверей, сиди собі тихенько на печі.
Узяв котик мотузочку та й пішов по дрова. А лисичка вже й під
вікном. Відчинив двері півник, а лисичка схопила його та й у ліс. Як не кричав, як не гукав котика півник, той був далеко і не чув. Принесла лисичка в нору півника, а її дочки піч затопили. От лисичка й каже:
— Нате вам півника, укиньте в оцей горщик.
Вони відрізали крила, а півника вкинули у горщик і вариться він. А котик прийшов з дровами додому — нема півника. Він бігом побіг по слідах, бо сніжок випав. Знайшов лисячу нору, став коло неї та й давай грати на сопілці. Грає, грає, а лисичка каже найменшій дочці:
— Ану, піди, глянь, хто там грає.
Лисичка тільки вискочила з нори, а котик молоточком стук в лобок та в мішок. І знову грає. Лисичка вислала другу дочку.
— Піди, глянь, що це малої так довго немає.
Пішла вона, а котик і її в мішок. Послала лисичка й третю дочку і та не повернулася. Вийшла тоді вона сама. А котик цок в лобок та й в мішок. А сам заліз у нору, до печі, витяг півника з борщу, притулив крилечко. Зрадів півник:
— Кукуріку! Котику, братику мій, я тепер тебе завжди буду слухати.
Так вони й до нині поживають у своїй хатці. Тепло їм, бо котик дров наносив.
Котик і півник Українська народна казка Чернігівщини
Жили-були котик і півник. Ось котик надумав піти в ліс по дрова. Каже він до півника:
— Сиди, півнику, на печі та їж калачі, а як прийде лисиця, не обзивайся.
Пішов котик. А ось і лисиця біжить. Стала під віконце та й приказує:
— Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, вікно розіб’ю і тебе заберу!
— Ток-ток, не велів коток! — озивається півник.
Ось лисиця віконце видерла, борщик виїла і півника забрала. Несе, а він гукає:
Мій котику, мій братику!
Несе мене лисиця
За кленові ліси
За крутії гори,
За швидкії води…
Ось котик почув, прибіг, одняв півника у лисиці, приніс додому та й знову каже:
— Дивись півнику, як прийде ще раз лисиця, то не озивайся. Бо я йду далеко та й можу тебе вже не почути.
Пішов котик по дрова, а півник виліз на піч та й сидить. Та знов біжить лисичка, стукає у віконечко.
— Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, вікно розіб’ю і тебе заберу!
— Ток-ток, не велів коток! — озивається півник.
А вона знову у хатку залізла, борщик виїла і півника забрала. Несе його до нори, а півник співає:
Мій котику, мій братику!
Несе мене лисиця
За кленові ліси
За крутії гори,
За швидкії води…
Раз проспівав — не чує котик, він давай вдруге, дужче гукати. Почув таки котик, прибіг. Одняв півника, насварив та й поніс додому.
— Тепер я піду далеко і хоч як ти гукатимеш, я не почую, — сказав півникові.
Пішов знову котик у ліс. А лисичка вже тут як тут.
— Півнику-братику, одчини!
— Ток-ток, не велів коток!
А лисичка таки забрала півника і понесла додому. Як не гукав, як не кликав півник котика, той не почув.
Прийшов увечері котик додому, а півника нема. Зробив він собі бандуру, взяв мішок, молоток та й пішов до лисички. Сів біля нори, заграв і заспівав:
А у лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір.
Ще й п’ятий Пилипко.
Пилипко, вийди на рундук, подивись.
Як бубни бубнять, як сурми сурмлять — подивись!
А лисичка саме паляниці пекла. Ось старша дочка й каже:
— Піду я, мамо, подивлюся, хто це так гарно грає, і паляницю однесу.
— Іди, — каже лисичка і дала їй паляничку.
Пішла дочка, а котик її цок та в лобок, та й у мішок. Ось і друга дочка каже:
— Піду і я подивлюся та паляницю однесу.
Пішла і та. А котик і її в мішок. А після і третя, і четверта дочки вийшли з нірки та й попали в мішок. Ждав-ждав їх Пилипко та й каже:
— Піду я, мамо, зажену їх до хати.
А котик і його впіймав. А тоді забіг до хати, забрав півника та й поніс додому.
Ось і понині вони живуть, і хліб жують.
Котик і півник Українська народна казка Чернігівщини
Був собі котик і півник, та й побратались. От котикові треба іти по дрова, він і каже півникові:
— Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова. Та як прийде лисичка, то не озивайсь!
Пішов. Коли ж біжить лисичка:
— Півнику-братику, одчини! Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму.
А півник каже:
Тоток — тоток, не велів коток!
Тоток — тоток, не велів коток!
От лисичка віконце видрала, борщик виїла і півника взяла. Несе його, а він кличе котика, співає:
Мій котику, мій братику !
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води.
От котик почув, прибіг, одняв півника і поніс додому та й каже знов:
— Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не одкликайся, бо тепер я піду далі!
Пішов. А лисичка вже й біжить. Стук-стук в віконце:
— Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!
А півник усе:
— Тоток — тоток, не велів коток!
От вона віконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:
Мій котику, мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води.
Раз проспівав — не чує котик. Він вдруге, голосніше, котик прибіг, одняв його і поніс додому. Та й каже:
— Тепер вже я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричать — не почую. То вже мовчи, не озивайся до лисички!
І пішов котик. Коли ж знов лисичка прийшла. І гукає у віконце:
— Півнику-братику, — каже, — одчини! Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!
А півник:
— Тоток — тоток, не велів коток!
От лисичка віконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає — раз, вдруге, втретє... Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому.
Увечері приходить котик додому — нема півника. Він зажуривсь, а далі зробив собі бандурку, узяв мішок і молоток та й пішов до лисиччиної хатки. Став і заграв:
А в лиски-лиски новий двір,
Чотири дочки — на вибір.
П’ятий Пилипко та й той мій!
Пилипко — липко, вийди на ринок.
Подивись, як бубни бубнять,
Як сурми сурмлять, погляди!
А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина й каже:
— Мамо, піду я подивлюсь, хто се так гарно грає. І паляничку візьму.
А лисичка каже:
— Іди.
І дала їй паляничку. Дочка пішла, а котик її — цок та в лобок, та в мішок, та й знов став грать. От і друга дочка каже лисичці:
— Піду і я, мамо!
Лисичка каже:
— Іди, доню.
І їй дала паляничку, і ся пішла. А він і ту — цок та в лобок. А після і третя дочка, і четверта. А Пилипко ждав-ждав і каже:
— Піду я, мамо, зажену їх, чого вони так забарились!
Пішов. А котик і його цок, та в лобок, та в мішок. А після в хату до лисички. Її убив, а тоді дивиться, що півник уже без стегенця. Витяг борщик, достав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому.
І живуть вони, і хліб жують, а постолом добро возять.