Крейдяна гора
Українська народна казка Чернігівщини
В давні-прадавні часи урочище Крем’яниця представляло собою круту гору, яка підносилась над широкою рікою, що текла з сторони села Ковпинка в Десну. І на тій горі стояв терем, який виходив вікнами на річку.
А в теремі жила сім’я: батько, мати і дочка. Дочка була незвичайної краси. Батьки в ній душі не чаяли. Часто вона гляділа із вікна на бистрі води ріки. Любувалась красивою природою, яка виднілась їй із вікна.
І от одного разу вона побачила із вікна красивого хлопця, який проходив мимо терема вздовж берега ріки. Від здивування вона упустила хусточку, яка із висоти упала прямо до ніг хлопця.
Глянув угору він і побачив незвичайну красуню з довгими русими косами, яка дивилась із вікна і усміхалась йому.
З того дня молодець влюбився в красуню і кожен день приходив до терема, сподіваючись стрітить кохану і передати їй хустинку.
Вони зустрілись і полюбили одне одного. Хлопець жив на Уборці в лісі. На Уборці стояв тоді великий ліс, а в лісі у великому дерев’яному дворі жив молодець. Молодець приносив коханій яскраві, пахучі квітки. Вони прогулювались коло двору по березі річки і надіялись, що їх серця з’єднаються і вони будуть іти по житті разом.
Та от якось в горі вони побачили вхід в печеру, який був прикритий товстою кам’яною плитою, а звідти вийшов дивний юнак. Вони троє подружились.
Через деякий час дивний юнак запросив своїх знайомих у житло. Він також закохався в дівчину. Що там вони побачили, то й не передати. Золоті стіни, прикраси із золота, срібла, перлів. В дивній посуді лежали фрукти, овочі, різні наїдки. Запрошені здивувались багатству підземного житла юнака.
Коли ж виходили із підземелля, добрий молодець відтягнув кам’яну плиту і ступив вперед. А в цей час за ним камінь закрився і красуня-наречена осталась в підземеллі. Вона кричала, плакала, звала на допомогу, але вхід був намертво закритий. Красуня терема осталась навічно заточеною з нелюбим злим оборотнем. Діва пролила море сліз. Її сльози просочились через товстий шар крейди і спершу маленькими, як роса, капельками проступали в горі, а через деякий час потекли багатьма тонкими прозорими струмками, які з часом посилювались і збільшувались.
Утворилось більше сорока маленьких струмків, які витікали із крейдяної гори. Вода чиста, прозора, схожа на сльозу. Та вона і є не просто вода, а сльози бідної дівчини, насильно заточеної в підземелля злим оборотнем.
Добрий молодець всіма силами намагався звільнити красну дівицю. З страшною силою і стараннями став рити гору. Землю скидав по обидві стороні ріки. Піщані гриви, коса і Лобисева — це і є той гірський пісок, який пересував добрий молодець із Крем’яниці.
Гора зменшилась, але до печери ніяк не міг дібратися. Тоді ще з більшою упертістю він став скидати пісок прямо в ріку. Ріка запрудилася, але все-таки він не дібрався до підземелля, де була заточена його кохана. Молодець вибився із сил, та так і не звільнив наречену. Так розлучились вони навіки. Молодець від горя перетворився на вітер. Ріка перетворилась в болото, яке і понині знаходиться коло крейдяної криниці. Воно поросло ольховим лісом, вітер гуляє по Олейнику, ніжно дує на криничну гладь води, створюючи дрібні хвильки і гонить її в повноводну Десну. Він так і не розлучається зі своєю любов’ю. Батьки дівиці від горя перетворились на береги, і пронизуються почуттями любої дочки. Всі вони разом: вода — сльози дочки, берега — батьки, а вітер — закоханий молодець.
Уборок, де жив молодець, перетворився в дрімучий ліс, де довго жив ведмідь. Кажуть, що ведмідь — це був брат молодця. Поки ведмідь жив у лісі, він стеріг його від зла. А коли не стало ведмедя, ліс вирубали начисто і остались тільки чагарники. Але і до сих пір викопують люди велике коріння дубів і других дерев — останки дрімучого лісу. А батьківський дім дівчини був розбитий до малих камінчиків, яких і до сих пір так багато на Крем’яниці. Назва «Крем’яниця» збереглася до сих пір. Камінці — це рештки терема, де жила прекрасна дівиця. А з крейдяної гори уже кілька віків витікає чиста, як сльоза, вода. Коли стоїш біля криниці, то мимоволі згадується старовинна казка про добро і зло, яка передається в нашому селі з покоління в покоління Дзюрчить вода і налітають думки про швидкоплинність людського життя. І в такі хвилини ти немовби єднаєшся з природою в єдине ціле.