Українські народні казки

Кривда

Українська народна казка Гуцульщини

Ходив бідний парубок до багацької дівки. А дівка йому сказала: — З цего нічого не вийде, бо ти поля не маєш, грошей не маєш, тато мене за тебе не дасть. Якби ти мав гроші, то ще би добре. Байка, що нема земли. А він каже:

— Відки я гроші візьму? І зажурився. А дівка йому сказала:

— Як хоч’ мати гроші, убий поштаря і забери в него гроші. І потому скажеш, що ти ходив службами і заслужив.

От він так і зробив. Підчатував при лісовій дорозі, вбив поштаря, а гроші забрав. І там поштаря закопав. І почув він голос з-під землі: «Господи, Господи, пометися за мою душу». І почувся йому голос згори: «Помщуся через шістдесять років». Другого вечора підходить він до дівки і каже:

— Вже є гроші. Але я таке й таке чув. А дівка каже:

— Це байка. Через шістдесять рік ми й так повмираєм. Але іди на той гріб ще й нині ввечір. І ще раз послухай.

Пішов він увечір туди і знов таке саме чув. Дівка сказала іще третю ніч там ночувати. Пішов він на третю ніч і знов таке саме почув: «Господи, Господи, пометися за мою душу». А згори відповідь: «Помщуся через шістдесять років». І дівка сказала:

— Можеш приходити сватати мене.

Він прийшов і сказав, що він ходив службами, склав гроші, і тато погодився, і він оженився з тою дівкою. І за ті гроші купили собі поле межи лісом, недалеко від того місця, де він убив поштаря. Побудувалися там, розвели господарку.

І йому дуже все велося, ніякої шкоди з маржиною він не мав. Щоб навіть курка загубила яйце, і того не було. І так вони жили, що навіть уже забулися, кілко вже років так жиють.

Одного разу їхав попри них піп із слугою з ярмарку. Побоялися їхати вночі лісом, щоби десь звір не спудила коней. І повернули до цего ґазди переночувати. Ґазда їх приймив, позаганяли до стайні коні, бо там було де. Увійшли до хати, і піп каже:

— Ґаздине, я вам даю гроші, а ви нам зваріть яєць повечеряти.

— Най буде, — каже жінка.

І полізла вона по драбині на під за яйцями. Набрала в подолок яєць і драбиною злазила, а одно яйце з подолка викачалося, впало і розбилося серед сіней. Баба заголосила на всі сіни. Вибіг піп, вибіг слуга.

— Що сталося? А вона каже:

— Впало яйце та й розбилося.

— Та хіба це таке страшне? — каже піп. — Я за це яйце плачу. Най це буде моя шкода.

А дід і баба кажуть:

— Не в яйци діло, але це в нас перша шкода, відколи ми жиємо. Вийшли піп із слугою надвір і радяться:

— Тікаймо, — каже, — геть звідси, бо якщо вони вже такі старі і не мали ніякої шкоди, то тут бога нема. Тут якась кривда.

І слуга впряг коні, і повтікали вони вночі. А капелюх свій піп забув у хаті на столі.

Рано думає піп: «Піду та возьму капелюх». Вернувся туди, під’їжджає д’тій хаті, а тої господарки не видко. Провалилася вночі в землю, стала зверхи вода. А попів капелюх так і пливає по воді. Піп вернувся і говорить:

— Видиш, я добре казав. Хто на життю не мав ніякої шкоди, то там є якась кривда.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Уторопи, Косівського району, Івано-Франківської області
8 червня 1987 року
Оповідач: Цимбалюк Василь Дмитрович (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.