Українські народні казки

Криниця

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це давним-давно, коли нашу землю топтали татарські орди. Жорстоко вони нищили все на своєму шляху.

В одній хатині жила бідна вдова з двома своїми дітками. Щоб не вмерти від ворожого меча, вона схопила в охапок дітей та й скочила в криницю.

І сталося диво. Перетворилася дочка Наталочка на красивий кущ калини, а намисто її — на червоні ягідки. З того часу і росте біля криниці калина, кісточки якої нагадують серце дівчинки. А хлопчик Йванко став журавликом біля криниці. Тому з того часу воду з криниць набирають журавлі.

Мати ж стала вербою. Із давніх-давен можна біля криниць побачити плакучу вербу, яка проливає свої сльози за рідними дітьми. І росте вона біля своєї доньки-калини та синочка-журавля.

Усі разом вони оберігають криницю від забруднення і дають людям спочинок.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ліпохой Лідія Дмитрівна (1934 року народження), Дніпропетровська область, Новомосковський район, Орліщина
111 (7261). Криниця. СУС — , новотвір. Записала Дика Світлана 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.