Українські народні казки

Ксьондз, дяк і барани

Українська народна казка Бойківщини

Був у селі ксьондз. Село було бідне, і не мав він з чого жити. Та й каже дякови:

— Дяче, щось робіть, нема чого їсти. То буде вам і мені. Баранів крадіть, най не голодуємо. А дяк йому:

— Отче, то гріх.

— Ну, а за нас не гріх, що люде мають м’ясо, а ми — нє? Та й за нас гріх.

Через зиму крав дяк вівці. А прийшло літо, вівці пішли в полонину та й нема що красти. Каже ксьондз:

— Дяче, нема що їсти.

— Отче, та в селі, — каже, — овець нема. В полонині вівці.

— То йди в полонину.

— Та то далеко й високо. Я не годен там і зайти. А якби щось дістав, то не годен і принести, — каже.

— Бери мого коня.

Узяв дяк ксьондзового коня та й поїхав. Прип’яв він там коня десь у лісі, а сам підходить на полонину. Ба! Є вівці, а коло овець і пси. Дяк лише виставиться на поле, а то вже «ґаву, ґаву». Та й тікає він у ліс. Перейшов день, та й нічого не вкрав. Вертається назад, а вже хтось коня вкрав. Іде пішки домів. Прийшов уже вночі.

А це було на неділю. Ксьондз рано прийшов до церкви, та й дяк прийшов. Ксьондз дуже цікавий знати, що є. Бо ні барана, ні коня. Зачав ксьондз правити службу та й каже:

— Чи є приженениє бе-е-е! А дяк:

— Нема приженения, лиш відженениє-є-є!

Бо коня від него закрали. А ксьондз другий раз кричить за «приженениє» та й третій раз. Дяк уже по службі каже:

— Я прип’яв коня та й пішов за бараном. А там пси не дають доступити. Я вернувся, а коня вкрали. То й я прийшов пізно вночі.

Ксьондз каже на казанні:

— Грішники! Я відправив дяка за зіллям, аби він з того зілля мазь робив та людей лікував. А у него коня вкрали. Та, — каже, — я на вас помсту пішлю, вас бог скарає за то. Як до другого тижня не буде коня, то я, — каже, — Святого Духа вишлю на вас і вас покарає!

Пройшов тиждень — нема коня. Ксьондз на казанню знов каже:

— Злодії! Коня вкрали!

Та й дав ксьондз дякови голуба і каже:

— На голуба, бо Святий Дух показувався у вигляді голуба. Я скажу: «Святий Духу, вознесися!», аби-с тоді кинув голуба. Голуб буде ходити по церкві, люде й спам’ятаються.

Вийшов ксьондз, почав казання та й знов:

—...Коня вкрали! Я на вас пімсту викличу! Я зараз на вас Святого Духа вишлю! Святий Дух вас піб’е, грішники! Зараз усі будете видіти! Та й каже ксьондз:

— Святий Духу, вознесися-я-я! А дяк співає:

— Нема Духа, задушився-я-я!

Бо він сховав голуба, а голуб удушився. Ксьондз своєї:

— Святий Духу, вознесися-я-я!

— Нема Духа, задушився-я-я!

А той третій раз кричить:

— Святий Духу, вознесися-я-я! А дяк розсердився та й каже:

— Як не віриш — подивися-я!

Та кинув мертвого голуба. Тоді всі увиділи, що то за «дух» та й так на тім ся й закінчило.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ріпне, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
23 липня 1994 року
Оповідач: Литус Іван Миколайович (1906 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.