Українські народні казки

Кузьма Скоробагатий

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі Кузьма сам-самісінький у темному лісі, в убогій хатинці. Не було в нього ні корівки, ні свинки, ніякої скотинки, а було тільки три курочки. Поставив якось він капкан. Вранці пішов подивитись — попалась у капкан лисиця.

— Продам оцю лисицю, — каже Кузьма, — гроші візьму та й оженюся!

А лисиця йому каже:

— Відпусти мене, Кузьмо, я тобі в пригоді стану, зроблю тебе Кузьмою Скоробагатим, тільки засмаж мені одну курочку.

Погодився Кузьма, засмажив курочку. Лисиця наїлася курятинки, побігла в царські заповітні луки та й почала на тих луках заповітних качатися.

— У-у-у! У царя в гостині була, що хотіла, пила та їла, на завтра кликали, знов піду!

Біжить вовк і питає:

— Чого, кумонько, качаєшся?

— Як же мені не качатися? У царя в гостині була, що хотіла — їла та пила, на завтра кликали, знов піду!

Вовк і просить:

— Лисонько, чи не візьмеш ти й мене до царя на обід?

— Ото ще, стане цар заради тебе самого турбуватися! Збирайтеся ви, сорок вовків, то й поведу вас в гостину до царя!

Вовк почав бігати по лісі, вовків кликати. Зібрав сорок вовків, привів їх до лисиці, і повела їх лисиця до царя. Прийшли до царя, а лисиця побігла наперед і каже:

— Царю, добрий чоловік Кузьма Скоробагатий кланяється тобі сорока вовками.

Цар зрадів, звелів усіх вовків загнати в огорожу, міцно замкнути, а сам думає: «Багата людина Кузьма!»

А лисиця побігла до Кузьми. Звеліла засмажити другу курочку, пообідала як слід і побігла на царські заповідні луки. Качається, валяється по заповідних луках. Біжить мимо ведмідь, побачив лисицю і каже:

— Ач як крутихвістка обжерлася!

А лисиця йому:

— У-у-у! У царя в гостині була, що хотіла — пила та їла, на завтра кликали, знов піду!

Ведмідь став просити:

— Лисонько, чи не візьмеш ти й мене з собою до царя на обід?

— Ото ще, для тебе самого стане цар турбуватися! Збери сорок чорних ведмедів — поведу вас в гостину до царя!

Ведмідь побіг у діброву, зібрав сорок чорних ведмедів, привів їх до лисиці, і лисиця привела їх до царя. А сама забігла наперед і каже:

— Царю, добрий чоловік Кузьма Скоробагатий кланяється тобі сорока ведмедями!

Цар вельми тому зрадів, наказав загнати ведмедів та замкнути міцно. Сам думає: „Багата ж людина цей Кузьма!»

А лисиця знов прибігла до Кузьми і звеліла засмажити третю курочку. Поїла як слід — та й пішла качатися по заповітних царських луках.

Біжить мимо соболь із куницею.

— Гей, лисичко, де так добре наїлася?

— У-у-у! У царя в гостині була, що хотіла — пила та їла, на завтра кликали, знов піду!

Соболь та куниця почали просити лисицю:

— Кумонько, чи не візьмеш ти й нас до царя? Ми хоч подивимось, як бенкетують!

Лисиця їм каже:

— Зберіть сорок куниць та соболів, поведу вас до царя!

Зігнали соболь з куницею сорок куниць та соболів. Лисиця повела їх до царя, сама забігла наперед:

— Царю, добрий чоловік Кузьма Скоробагатий кланяється тобі сорока сороками куниць та соболів.

Цар не надивується багатству Кузьми Скоробагатого. Одружився Кузьма з царівною і живе у царя тиждень, живе другий.

— Що ж, — каже цар, — поїдьмо тепер, любий зятеньку, до тебе в гостину!

Нема чого Кузьмі робити, треба збиратися. Запрягли коней і поїхали. А лисиця побігла наперед. Бачить — вівчарі стережуть отару овець, вона їх і питає:

— Вівчарі, вівчарі, чию отару пасете?

— Змія Горинича!

— Кажіть, що це отара Кузьми Скоробагатого, бо їдуть цар Вогонь та цариця Блискавка! Як не скажете їм так, як я навчаю, вони вас усіх разом із вівцями спалять!

Вівчарі бачать, що біда неминуча, і обіцяли казати, як лисиця навчила. А лисиця побігла далі. Бачить — пастухи стережуть стадо корів.

— Пастухи, пастухи, чиє стадо пасете?

— Змія Горинича!

— Кажіть, що це стадо Кузьми Скоробагатого, бо їдуть цар Вогонь та цариця Блискавка! Як не скажете їм так, як я навчаю, вони вас усіх разом із коровами спалять, як згадаєте про Змія Горинича!

Пастухи погодились. Лисиця далі побігла. Добігла до кінського табуна Змія Горинича, наказує табунникам говорити, що це табун Кузьми Скоробагатого.

— Бо їдуть цар Вогонь та цариця Блискавка! Як не скажете їм так, як я навчаю, вони вас усіх разом із кіньми попалять!

І ці люди погодились. Лисиця біжить далі. Прибігає до Змія Горинича просто в білокам’яні палати:

— Здоров був, Змію Гориничу!

— Що скажеш, лисонько?

— Тобі, Змію Гориничу, треба швидше ховатися! Їде грізний цар Вогонь і цариця Блискавка, все палять та нищать. Я сама від диму мало не задихнулася, до тебе побігла, щоб хоч попередити!

Злякався Змій Горинич, забідкався:

— Ой, куди ж мені, лисонько, подітися?

— Є в твоїм садку старий заповітний дуб, середина в нього вся вигнила. Біжи та схоронись у дуплі, поки цар Вогонь та цариця Блискавка не проїдуть.

Змій Горинич з переляку заховався у те дупло, як лисиця навчила. А Кузьма Скоробагатий їде собі й їде з царем та з жінкою-царівною. Доїхали вони до отари овець. Царівна питає:

— Вівчарі, чия це отара?

— Кузьми Скоробагатого!

А цар радіє:

— Ну, любий зятеньку, багато ж у тебе овець!

Їдуть далі. Доїхали до стада корів.

— Пастухи, чиє стадо пасете?

— Кузьми Скоробагатого!

— Ну, любий зятеньку, багато ж у тебе корів!

Їдуть вони далі, табунники табун пасуть.

— Чий табун?

— Кузьми Скоробагатого!

— Ну, любий зятеньку, багато ж у тебе коней!

От приїхали й до палацу Змія Горинича. Лисиця зустрічає гостей, низько кланяється, веде їх у палати кам’яні, саджає їх за столи, за скатерті узорчаті.

Стали вони їсти-пити, веселитися. Гуляють день, гуляють другий, гуляють вони тиждень.

Лисиця й каже Кузьмі:

— Ну, Кузьмо, годі гуляти — треба діло робити! Іди з царем у зелений сад. У тому саду стоїть старий дуб, а в тому дубі сидить Змій Горинич, він від вас ховається. Розстріляй дуб на дрібні трісочки.

Кузьма пішов з царем у зелений сад. Побачили вони заповітний дуб, і почали вони в той дуб стріляти. Тут Змію Гориничу і смерть прийшла!

Кузьма Скоробагатий став жити собі з жінкою-царівною в палатах білокам’яних і лисичку щодня частувати курятинкою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

92 (5567). Кузьма Скоробагатий. СУС 545В. Записано 2008 року. Кулинич Оляна Юхимівна (1925). Черкаська область, Чигиринський район, Боровиця