Українські народні казки

Кума Смерть

Українська народна казка Буковини

Був чоловік, та не мав дітей, Появилася на світ у його сім’ї дитина. Ходив він по селі і не міг найти кума, бо був дуже бідний. Всі знали, що він не має що дати їсти. Дитина лежить у хаті не хрещена, а мати через це не має права вийти з хати. І до керниці по воду не має права вийти. Посилає вона чоловіка:

— Шукай кумів.

Ходив він по селі, питав, питав, і ніхто не хотів іти. Іде він додому і здибає бабу. Питає баба:

— Куди ти ходив?

— Ходив шукати собі когось у куми і не найшов.

— Іди додому і кажи жінці, най пополоче і висуши пеленки. Я зараз буду в тебе.

Жінка пополокала пеленки, висушила їх і чекає. Приходи та бабка.

— Все готово?

— Готово.

— Давай дитину.

Замотує мати дитину в пеленки і дає кумі. Несе кума дитину до попа хрестити. Пішла й ухрестила. А чоловік з жінкою вдома балакають:

— Як прийде кума з церкви, що їй дати? У нас лиш трошки муки у хвостику мішка, і горівки зовсім нема.

Посилає жінка чоловіка до сусіди, і сусіда дала йому кілограм горівки.

— Ти маєш мені за це відробити, — каже.

Зварила жінка мамалиґу, кладе на стіл. А тут і кума з дитиною приходи з церкви. Сідають вони за стіл і починають обідати. Наливають собі по чарці, наливають по другій, по третій. Питає кума:

— Куме, ви знаєте, що я за їдна?

— Ви — кума.

— Я — кума, але я — Смерть. Та не бійтеся мене. Ви будете багаті. Я з вас зроблю першого дохторя. Підете до сусіди, в него слабий хлопчик. Як прийдете і побачите мене в ногах того хлопчика, то скажіть, най загріють що-небудь і дадуть йому, то він видужає. Та най скупають його, і все буде добре. Ми ще багато будем ходити по слабих. Але як ви побачите, що я сиджу в головах святого, то знайте, що він не буде жити. Зразу кажіть, най готують дошки на труно. А як я буду сидіти коло якого слабого, то лиш ви мене будете бачити, більш ніхто.

Пішов чоловік до сусіди, в якого був слабий хлопчик. Зайшов, подивився, а Смерть, його кума, в ногах хлопчика сидить. Він каже батькам:

— Загрійте купіль, обмийте його — і він встане.

Вони так і зробили, а хлопчик встав і пішов. «Дохтор» пішов собі додому, а ззаду за ним пішов вилікуваного хлопчика тато і поніс йому плату — муку, м’ясо, гроші.

— За що це ви мені принесли?

— За то, що вилікували мого хлопчика. Приймив чоловік плату.

Зачув він, що десь далі заслабла жінка. Його ніхто не кликав, він сам пішов туди. Зайшов — кума в ногах слабої. Каже чоловік:

— Дайте їй теплого і зробіть купіль, то вона виздоровіє.

Так і було, слаба встала. Той чоловік тоже добре заплатив йому. На третій день чує він, що заслаб їден чоловік. Іде наш «дохтор» і туди. Дивиться — Смерть в головах сидить.

— Шукайте дошки, бо помре, — сказав він і пішов, а слабий умер. Далі він уже сам не йшов до слабих, його вже кликали. І куди він не приходив, скрізь сиділа кума. Як сиділа в ногах, він «лікував» слабого, як у головах, — казав, що помре. Люди добре платили йому, і скоро він дуже розбагатів.

Аж заслабає у царя дочка. Сказали цареви, що є такий дохтор. Присилає він карету і дванадцять кінних козаків.

— Тут дохтор? Він каже:

— Я не дохтор.

— Але тут він жиє? Це ти? Нам сказали, щоб ми тебе живого привезли до царя.

Сідає він в карету і їде до царя. Привезли. Він як побачив, що така велика варта стоїть з оголеними шаблями, подумав: «Тут я пропав, бо тут моя кума не пройде. А без неї я нічого не вартий».

Кажуть цареви:

— Приїхав той дохтор.

— Підніміть шаблі, най він зайде.

Підоймили козаки шаблі, і він зайшов. Ввели його в палац до царя.

— Ви дохтор? — спитав цар.

— Я не дохтор. Мене обрали дохтором.

— Дочка в мене слаба. Три роки лікую і не можу вилікувати.

— Де вона лежить?

— У тій кімнаті.

— Покажіть мені її.

Відкрили. А там стіни такі світлі, що від них видко, як удень. На ліжку лежить слаба дівчина. Він подивився — кума в ногах! Він і каже цареви:

— Зробіть ванну, скупайте її і вона встане.

Скупали її, і вона встала. Убралася та й вийшла в сад гуляти. Цар питає:

— Чим тебе нагородити?

— Нічим, мені нічого не треба.

— Я даю тобі половину держави.

— Мені не треба, бо я неграмотний.

— То дам тобі карету золота.

— Ну, як дасте, то добре.

Насипали йому карету золота. Приказує цар тим козакам:

— Відвезіть його там, де взяли. І не дозволяйте, щоб він злазив у дорозі з карети, а то бандити пограбують його. Як завезете на місце, привезіть мені розписку, щоб я знав, що ви щасливо його довезли.

їдуть вони через ліс, а там — хатка маленька. Він каже:

— Станьте.

— Куди ти хочеш іти?

— До тої хатки.

— А як там бандити? І тебе вб’ють? Що ми тоді будем казати цареви?

— Пустіть, мене не вб’ють.

Заходи він до тої хатки, а козаки осталися надворі. Зайшов, а там — його кума. У хатці повно засвічених свічок. Їдна лиш загорілася, друга до половини згоріла, третя догорає зовсім.

— Чого ви, куме, сюди прийшли?

— Бо я розбагатів, о!

І показав, що розбагатів по саму шию.

— Не треба було вам, куме, сюди приходити.

— Я прийшов сюди, бо хочу все знати. Скажіть мені, чого ці свічки тут горять?

— Куме, я б хотіла, щоб ви про це не знали.

— Розкажіть мені, що значать свічки, котрі лиш засвітилися?

— Це на світ народилися нові люди.

— А ті, що до половини догоріли?

— Це люди половину віку прожили.

— А ті, що догорають?

— Тим людям вік кінчається.

— Тепер, кумо, покажіть мені, котра свічка моя.

— Я не хотіла, куме, казати, але як ви так хочете, то скажу. Ідіть додому і шукайте дошки — ваша свічка догорає.

Приїхав він додому, пішов до коваля і замовив колиску на пружині. Коваль зробив ту колиску, приносить, а він уже слабий.

— Забийте, — каже, — в стелю кілок і почепіть колиску на него. А мене покладіть у колиску.

Поклали хворого в колиску, він розплатився з ковалем, і той пішов.

Лежить слабий у колисці і бачить: іде Смерть, кума його. Заходи в хату та й просто до його голови. А колиска на пружині. Він торкнув ногою, колиска повернулася, і баба лишилася в ногах. Іде баба знову від ніг до голови, а він знов ногою торкнув. Але баба вхопилася за колиску, перебирає руками і підступає до голови. Він хотів ще раз повернути колиску, але вже не зміг. А Смерть йому:

— Куме, крути-не крути, а мусиш умерти.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Росошани, Кельменецького району, Чернівецької області
16 грудня 1979 року
Оповідач: Чабан Сафроній Домінтійович (1904)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Кума Смерть

Українська народна казка Буковини

У сім’ї одного бідного чоловіка народилася перша дитина. Ходив він по селі і не міг знайти кума, бо був дуже бідний. Усі знали, що він не має що дати їсти, і не хотіли йти до нього за кумів. Дитина лежить нехрещена, а мати через це не має права вийти з хати. Навіть до керниці за водою не має права вийти. Вона знов посилає чоловіка:

— Іди шукай кумів.

Він знову ходив по селі, питав, просив, і ніхто не хотів іти.

Вертається він додому і здибає якусь чужу бабу. Та баба питає:

— Куди ти ходив?

— Ходив шукати когось у куми. І не знайшов.

— Іди додому і скажи жінці, най пополоче і висушить пеленки. Я зараз буду в тебе.

Жінка пополокала пеленки, висушила їх і чекає. Приходить та баба.

— Все готове?

— Готове.

— Давай дитину.

Замотує мати дитину в пеленки і дає кумі. І понесла кума дитину до попа хрестити.

А чоловік з жінкою дома говорять: «Як прийде кума з церкви, що їй дати на обід? У нас лиш трошки муки в хвостику мішка». Посилає жінка чоловіка до сусіди, і сусіда дав кілограм кукурудзяної муки. «Ти маєш мені за це відробити», — каже.

Зварила хазяйка мамалиґу, а тут і кума з дитиною приходить. Сідають за стіл, починають обідати, і питає кума:

— Куме, ви знаєте, що я за одна?

— Ви — кума.

— Кума то кума, але я — Смерть. Та не бійтеся мене. Я вам допоможу, і ви будете багаті. Я зроблю з вас першого лікаря. Підете до сусіди, у нього хворий хлопчик. Як прийдете і побачите мене в ногах того хлопчика, то скажіть, най скупають його в теплій воді, і все буде добре. І ми ще багато будемо ходити по слабих. Як я буду сидіти в ногах слабого, то це значить, що він буде жити. Беріться його лікувати. А як побачите, що я сиджу в головах, то знайте, що він не буде жити, і зразу кажіть людям, най готують дошки на труну. І як я буду сидіти коло якого слабого, то лиш ви мене будете бачити, більш ніхто.

Пішов чоловік до сусіди, у якого був хворий хлопчик. Зайшов, подивився, а Смерть, його кума, в ногах слабого сидить. Він каже батькам хлопчика:

— Загрійте купіль, обмийте його, і він встане. Вони так і зробили, і хлопчик поправився.

«Лікар» пішов додому. А за ним іде вилікуваного хлопчика тато і несе плату — муку, м’ясо, гроші.

— За що це ви мені принесли?

— За те, що вилікували мого сина. І прийняв чоловік плату.

Зачув він, що десь далі хворіла жінка, його ніхто не кликав, він сам пішов туди. Дивиться, кума в ногах слабої. «Дайте їй теплого і зробіть купіль. І вона видужає». Так і було, слаба встала. Той чоловік теж добре заплатив йому.

На третій день чує він, що захворів один чоловік. Іде наш «лікар» і туди. Дивиться — Смерть у головах сидить.

— Шукайте дошки, бо помре, — сказав він і пішов. А слабий умер.

Далі він уже не ходив сам до слабих, його кликали. І куди він не приходив, скрізь сиділа кума. Як сиділа в ногах, він «лікував» слабого, як у головах — казав, що помре. Люди добре платили йому, і він дуже розбагатів.

І захворіла дочка в царя. Сказала цареві, що є такий лікар. Присилає цар карету і дванадцять козаків на конях.

— Тут живе лікар?

А він злякався та й каже:

— Я не лікар.

— Нам сказали, щоб ми тебе живого привезли до царя. Сідає він у карету і їде до царя. Привезли його. Як побачив він, що така велика варта стоїть з оголеними шаблями, то подумав: «Тут я пропав, бо тут моя кума не пройде. А без неї я нічого не вартий». Кажуть цареві:

— Приїхав той лікар.

— Підніміть шаблі, най він зайде.

Підоймили козаки шаблі, і він зайшов. І прийшов у палац до царя.

— Ви лікар?

— Я не лікар. Мене обрали лікарем.

— У мене хвора дочка. Три роки лікую і не можу вилікувати.

— Де вона лежить?

— У сусідній кімнаті, — каже цар.

Зайшов він у кімнату, а там стіни такі світлі, що від них видно, як удень. Хвора лежить на ліжку. Він подивився — кума в ногах!

— Зробіть ванну з рум’янку, — каже він цареві, — скупайте хвору, і вона встане.

Скупали — і царівна одужала. Убралася вона і помаленьку вийшла в сад гуляти.

— Чим тебе нагородити? — питає цар «лікаря».

— Нічим, мені нічого не треба.

— Я дам тобі половину держави.

— Мені не треба, бо я неграмотний.

— Я дам тобі карету золота.

— Як дасте золото, те добре.

Насипали йому карету золота. Наказує цар тим козакам:

— Відвезіть його туди, де взяли. І не залишайте по дерезі карету, а то бандити пограбують його. Як відвезете, то візьміть розписку, щоб я знав, що ви довезли його щасливо.

Ідуть вони через ліс. А в тім лісі якась хата і в ній світиться. Він каже:

— Станьте.

— Куди ж ти хочеш іти? — питають козаки.

— До тої хати.

— А як там бандити? І тебе вб’ють? Що ми тоді будемо казати цареві?

— Пустіть, не вб’ють.

Заходить він до тої хати, а козаки зостались надворі. Зайшов, а там його кума. У хаті повно засвічених свічок. Одні лиш загорілися, другі до половини згоріли, треті догорають зовсім.

— Чого ви, куме, сюди прийшли? — питає Смерть.

— Бо я розбагатів, о!

І він показав, що розбагатів по саму шию.

— Не треба було вам, куме, сюди приходити.

— Я прийшов сюди, бо хочу все знати. Скажіть мені, чого ці свічки тут горять?

— Куме, я хотіла б, щоб ви про це не знали.

— Розкажіть мені, що значать свічки, котрі лиш засвітилися?

— Це на світ народилися нові люди.

— А ті, що до половини догоріли?

— Це люди половину віка прожили.

— А ті, що догоряють?

— Тим людям вік кінчається.

— Тепер, кумо, покажіть мені, котра свічка моя.

— Я б не хотіла казати, куме, але як ви так хочете, то скажу. Ідіть додому і шукайте дошки — ваша свічка догоряє.

Приїхав він додому. Та йде до коваля і замовляє колиску на пружині. Коваль зробив ту колиску, приносить, а він уже слабий.

— Забийте, — каже, — у стелю кілок і почепіть колиску на нього. А мене покладіть у колиску.

Поклали хворого в колиску, він розплатився з ковалем, і той пішов.

Лежить у колисці слабий і бачить, іде Смерть, кума його. Заходить у хату та й іде просто до його голови. А колиска на пружині. Він торкнув ногою, колиска повернулася, і баба лишилася в ногах. Іде баба від ніг до голови, а він знову ногою торкнув, колиска повернулася, і баба знов лишилася в ногах. Іде баба знову від ніг до голови, а він знов ногою торкнув, але баба вхопилася за колиску і перебирає руками, підступає до голови. Він хотів ще раз повернути колиску, але вже не зміг. А Смерть каже:

— Куме, крути — не крути, мусиш умерти.

Походження та примітки

Кума Смерть. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 332. Записано 16 грудня 1979 року в селі Росошанах Кельменецького району Чернівецької області від Софрона Домінтійовича Чабана (1904 року народження, колишній колгоспний коваль, пенсіонер).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

56 (6008). Кума смерть. СУС 332. Записала Миронович Ніна Іванівна 2008 року. Горна Любов Іванівна (1939). Хмельницька область, Красилівський район, Чернелівка

Кума Смерть

Українська народна казка Гуцульщини

В одного чоловіка було дуже багато дітей. І народився при послідку ще один хлопець. Цей чоловік не хотів іти в село по куми, бо йому було встидно. Бо вже ціле село з ним закумалося. А жінка зачала з ним сваритися, бо нехрещену дитину не можна було в хаті тримати. Казали, що таку дитину дідько підмінює. Своє підкидає, а то нехрещене бере. То чоловік мусів іти шукати кумів, хоть би й не хотів.

Іде він і стрічає по дорозі одну паню. А паня питається, чого він так задумався. А він говорить їй:

— Я задумався, бо таке й таке в мене діло. Жінка зо мною сварить ся, щоб я йшов по куми. А я не маю до кого йти, бо в мене вже ціле село закумалося. У мене дітей, якби з міха хто насипав.

А паня стала просто одної хати та й говорить:

— Неправда. З цеї хати ще не був чоловік у тебе в кумах. Цей чоловік піде за кума, а я — за куму. Це в тебе така щаслива дитина вродилася, що за цеї дитини всі твої діти будуть панувати. І ти сам будеш панувати.

І охрестили того хлопця. А був він, той хлопець, родимим лікарем, коли він виріс, прийшла до него мати хрестинна і сказала:

— Ти будеш великим лікарем. Як де хто заслабне, ти іди лікувати. Як ти прийдеш до слабого, я буду тобі показуватися. Як буду я сидіти у слабого в ногах, то лікуй його, і він буде жити. А як я буду в головах, то ця людина має вмерти, і лікувати її ти не берися.

І зробився з него великий лікар. І дуже багато він цим заробляв. Про него й цар знав, і вся держава знала.

А в другій державі заслаб цар. І чув той цар про цего лікаря. Прислав він своїх людей до цего царя і зачав просити, щоб він йому відпустив лікаря, бо він дуже слабий і може вмерти.

І він приїхав до того царя. І пообіцяв йому той цар половину свого царства, щоби він його лиш вилікував. Лікар подивився, а паня стоїть у головах слабого. Він видів, що цар має вмирати. Усе викручував він постіль слабого царя, аби вона була в ногах, а вона все в головах. Він зачав просити:

— Мати хрестинна, зроби так, аби цей цар подужав. А вона його питає:

— Чому тобі, сину, так того хочеться? Він їй каже:

— Пообіцяв мені цар золото, срібло, половину цего царства, лиш би я його вилікував.

Мати хрестинна його питає:

— Чи ти знаєш, сину, що тобі цего треба?

— Та відки я знаю? — каже він.

— От, — каже, — якщо не знаєш, то підем зо мною на Велику долину. Там горять свічки. Кожної людини там горить свічка. Коли свічка догорає, то людина має вмирати.

Як пішов він з нею на Велику долину і вздрів ті свічки, то вже забув і за золото. Одні свічки ще великі, а другі вже малі, вже догорають. Він її просить:

— Мати хрестинна, покажи мою свічку. А вона каже:

— Тобі не буде страшно?

— Ні.

Вона йому показала — його свічка догорає. Забув він за багатство і за все, лиш просить її:

— Мати хрестинна, наточи мені ще хоч трохи. А вона каже:

— Нікому ще не наточувала й тобі не наточу.

І він помер. В народі говорять: «Крути, не крути, а треба вмерти». А та його хрестинна мати — то була Смерть.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Бабинопілля (Акришори), Косівського району, Івано-Франківської області
15 лютого 1987 року
Оповідач: Козоглодюк Юрій Онуфрійович (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Кума Смерть

Українська народна казка Гуцульщини

Один чоловік мав дванадцятеро дітей. А як народився тринадцятий хлопчик, то вже не міг він найти собі кумів, бо вже всіх сусідів брав у куми. Та й кума таки потім найшов, а куми — ні. Подумав він собі та й каже жінці:

— Я біжу в село. Десь таки куму найду. Добре, що кум є.

Іде він з хутора в село і стрічає паню. Вона по-панськи убрана, і він не знає, що то за женщина йде. А вона його імила за рукав і питає:

— Куди ти, чоловіче, біжиш? Каже він:

— У мене тринадцятий хлопець народився. Хочу його ухрестити. Ходжу куми шукаю.

А вона каже:

— А кума маєш?

— Маю.

— То, — каже, — я тобі піду за куму. А він так ся подивив і каже:

— Ми прості люди, а ви — паня.

А давно не було так, як тепер, що не пізнати, чи то пан, чи з села чоловік.

Та й та паня вертається. І його завернула додому. Той кум платочок мав білий, бо йшов хрестити. А вона не мала нічого. І сказала вона йому:

— Аби ти знав і аби цего сина свого вчив, що нема нікого мудрішого від бога. А я прийду, як буде хлопець мати десять рік. Тоді я цему хлопцеви принесу крижмо.

І пішла вона собі.

Вже скоро має бути десять рік хлопцеви. Він так файно росте, такий розумний. А в десять рік приходить кума, приносить черевички, сподні, капелюх, сорочку — все геть вбрання. Так його вбрала, як має бути. По-панському його вбрала. І сказала хлопцеви цему та й старшині його:

— Щоби ви знали, що ви за цего хлопця забагатієте. А вони були дуже бідні.

— Він буде великим лікарем, — сказала кума, — але аби-сте його вчили, що нема нікого мудрішого від бога.

Вбрала вона його і пішла. А коли хлопець мав сімнадцять рік, він став великим лікарем і так лікував людей, що аби навіть чоловік умирав, то приходить цей лікар, і той мертвий устає. І люди йому за це платили, він дуже забагатів.

Але в цісаря заслабла донька. І були лікарі з усіх держав, та ніхто не допоміг. А один лікар каже:

— У такім-то селі є хлопець, що з мертвого навертає на дужого. Цісар післав по того хлопця, і хлопець прийшов. Привезли його, би цісареву доньку лікував. А вона була дуже слаба. Хлопець подивився та й думає: «Отут я зароблю, тут я великий заробок буду мати, як цю дівчину вилікую».

Зачав він оздоровлювати ту дівчину, а йому привиджується біля її голови його нанашка, та, що вбрала його в десять рік.

Він говорить:

— Оберніть ліжко, щоб була голова туди, де були ноги. Обернули ліжко, і він думав, що вже нанашки видіти не буде. Подивився, а нанашка знов у головах є. Знов йому привиджується. Він сказав ще раз викрутити ліжко. Дивиться лікар, а нанашка знов стоїть у головах тої дівчини. І вже вечоріло, ніч зробилася. І тоді нанашка сказала:

— Філине, ти мене пізнаєш? А він каже:

— Нанашко, я би добре заробив тут. Тут би багато тисяч було, а ти мені перечиш.

А нанашка до него говорить:

— Філине, ходи сюди, надвір.

Вийшли вони обоє надвір, хлопець і нанашка, а вона йому показує на звізди.

— Ти, — каже, — видів звізди на небі? Ти видів, як звізда летить і гасне?

А він на те:

— Видів, нанашко.

— Як котра звізда летить і гасне, то одна людина має вмерти. А я тобі сказала, що нема нікого мудрішого від бога.

Він опустив очі згори вдолину і подивився на землю, а тут зробилася каплиця зі свічками. Багато свічок горять. А він питає:

— Нанашко, що це є? А вона йому каже:

— Ці свічки засвічені не всі разом. Одна свічка лиш засвічена, другої половина згоріла, а третя вже догорає, вже нема нічого. Котра свічка лиш засвічена, то та людина лиш народилася. Котрої вже пів згоріло, то вже піввіка прожила та людина.

Хлопець питає:

— Нанашко, а ця свічка, що догорає, чия вона?

— Це свічка цісаревої дочки. Вона мусить умерти.

— А котра моя свічка?

— І твоя свічка догорає. Тоді хлопець каже їй:

— Нанашко, та бо цілі свічки ще є, таки непалені. Аби я взяв таку свічку і на свій огарочок поставив?

А вона йому сказала:

— Бери, філине, свічку цілу.

Узяв він ту свічку, зачав притулювати до свого огарочка та й тоді вмер. І він умер, і цісарева дочка вмерла. І цісар мусів хоронити обох.

І як умер хлопець, то так і тримав ту свічку в руках.

Так воно й тепер робиться — як умре людина, дають їй свічку в руку.

А та його нанашка — то була сама Смерть.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
24 листопада 1986 року
Оповідач: Томащук Михайло Васильович (1910 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Кума Смерть

Українська народна казка Поділля

В одному селі жили собі чоловік та жінка. Добре вони жили, любили та поважали одне одного, та тільки дуже бідними були. Не раз таке бувало, що голодними спати лягали.

От послав їм Господь дитинку. Дуже батьки тішилися нею і за християнським звичаєм вирішили її похрестити. Тільки одна біда:

Ніхто до бідних не хоче йти в куми. Кума чоловік ще знайшов, а куму — ніяк. Став він одного вечора біля плоту та й журиться з своєї нещасної долі.

А тим часом йшла тією вулицею жінка і просилася на ніч. Побачила чоловіка та й каже:

— Пусти мене, добрий чоловіче, переночувати.

— Заходьте, відповідає той, — там жінка є у хаті.

— А чого ти такий сумний?

— Та що тут станеться! Дитину хочу охрестити, — каже з серцем чоловік, — кума вже знайшов, а за куму ніхто не хоче йти, бо ми дуже бідні.

— То я буду вам за куму, — каже жінка, — тільки зізнатися тобі. Ти, чоловіче, не лякайся, бо я — смерть. Але за те, що ти мене на ніч впустив, я тобі і сина охрещу, і розбагатіти допоможу.

— Як же це ти зробиш? — питає чоловік.

— А ось як. Як тільки ти почуєш, що в селі хтось захворів, то відразу іди туди. Я теж там буду, але мене, окрім тебе, ніхто не побачить. Якщо я стоятиму у хворого в ногах, то він ще житиме. Ти скажи, хай він вип’є того чи іншого зілля і через кілька днів буде вже на ногах. Але якщо я стою в головах, то хворому вже нема ніякого порятунку.

Послухався чоловік і став робити так, як наказала кума. Спочатку йому не дуже вірили, та згодом чутка про знахаря розлетілася по всій окрузі. Люди почали вже самі його запрошувати. Платили йому, хто грішми, хто хлібом, хто салом. Живе чоловік і горя не знає, людям допомагає.

Та от він відчув, що скоро і за ним кума прийде. Вирішив її перехитрити. Попросив сина, щоб той допоміг йому зробити таку постіль-колиску, якою можна б крутити.

Коли вже зовсім зліг чоловік, баче, йде в гості кума, та все до голови тиснеться. От він відштовхнувся і вона в ногах опинилася. Кілька разів чоловік відштовхувався, аж поки смерть знесилилася. Каже вона:

— Як, куме, не крути, а помирати мусиш. Бо вже твій час прийшов, а смерть ще ніхто не перехитрив.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

160 (7870). Кума Смерть. СУС 332. Записано 2010 року. Гетманчук Ольга Данилівна (1926). Хмельницька область, Волочиський район, Щаснівка