Українські народні казки

Купцева дочка

Українська народна казка Поділля

Був собі купець. В нього було двоє дітей — син і дочка. Поїхав якось він з сином за товаром. А дочку доручив попові під нагляд. А піп став залицятися до купцевої дочки. Вирішила дівчина провчити попа.

Скип’ятила воду і вилила окріп на батюшку. А той написав купцеві листа і всіляко спаплюжив його дочку. Батько дуже розізлився і послав сина, щоб той провчив сестру, забив її і привіз доччине серце і пальця.

Брат приїхав і все повідав сестрі. А та й каже:

— Я пальця тобі дам, а серце візьми собаче і завезеш батькові.

Так і зробили. Привіз батькові серце і палець. Той заплакав, все-таки шкода стало дитини.

А дочка тим часом пішла в світ. Йшла вона лісом, берегами. Дивиться, стоїть серед лісу дворець. Виходить з нього дідок, борода в нього довга-довга аж до самої землі і каже:

— Чого ти прийшла сюди, дівчино, тут живе дванадцять розбійників. Як прийдуть то тобі смерть буде.

— Що вже буде, — каже дівчина, — що Бог назначив, того не минеш.

Приходять розбійники додому. Батько розказав, що прибилась до них дівчина. Вона вийшла і дуже розбійникам сподобалась, бо гарна була.

— Ну, що ж, — кажуть, — буде нам за сестру, а батькові нашому за дочку, а в домі господинею.

А піп засумнівався, йому здалось, що жива купцеві дочка. От він знайшов ворожку. Просить її знайти купцеву дочку і вмертвити. Ворожка знайшла дівчину в лісі і стала її вихваляти, яка вона гарна. Сказала, що може зробити її ще кращою, якщо причеше її косу. Чесала, чесала, встромила їй в голову голку і вмертвила.

Прийшли додому дванадцять розбійників. Бачать сестра мертва. Стали розчісувати їй коси, знайшли голку, вийняли і вона ожила. Наказали нікого не пускати у двір, дали їй пістоля для захисту. Але ворожка знову прийшла і на цей раз вже вмертвила міцніше її. Нічого вже не могли допомогти їй розбійники. З горя вони самі собі заподіяли смерть, але перед цим поставили у склепі напис: «Тут лежить сестра і її дванадцять братів».

Їхав тим лісом царський син. Побачив у склепі дівчину, гарну, як сонце, і поцілував її. Вона ожила і він забрав дівчину з собою. Жили вони, радувалися, незабаром родився у них хлопчик.

А тим часом купець журився і каявся, що згубив свою дитину. Пожалів син батька, та й признався йому, що не вбив він сестру.

Купець зробив великі поминки за дочку і скликав всіх з округи на обід. Прийшла вість і до царського сина. Рішив він їхати до купця на поминки з дружиною. Царевич поїхав попереду, дати вість, що його дочка жива. А кучер вирішив украсти її (бо ж дуже славна) і завіз далеко в ліс.

Але вона хитра була, та й втекла од нього. Бачить, йде дідуньо-жебрак у двох свитах. Просить дівчина його:

— Скиньте, дідуньо, одну свиту, я вдягну. А за це проведу вас на поминки, де ви зможете наїстися.

Дід скинув, вона вдягнула і стала ніби стара баба. Скоренько пішла на поминки до батька.

Прийшли, їх посадили аж у кінці столу. Батько звертається до людей, чи не чули де вісточки про його дочку. От дівчина й каже:

— Я розкажу про вашу дочку, тільки не перебивайте мови моєї.

От вона розказала про все, а тоді знімає свитку. І батько тут схода впізнав її.

Після цього присудили таке: попа і кучера прив’язати до конячого хвоста та й пустити коні в чисте поле. А вона стала жити з своїм мужем, незабаром у них з’явилося вже двоє діток. Може вони і до цього часу живуть…

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

64 (6018). Купцева дочка. СУС (-887*)+(451). Записала Семенюк Зоя Степанівна 2008 року. Мотозюк Степан Павлович (1922). Хмельницька область, Красилівський район, Попівці