☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼
Були собі дід і баба, була в них курочка ряба. Знесла курочка яєчко. Дід бив, не розбив, баба била, не розбила. Положили вони яєчко на поличку.
Бігла мишку, хвостиком зачепила і яєчко розбила. Дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче:
— Не плач, діду, не плач, бабо, я знесу ще вам яєчко, не просте, а золоте.
Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець.
Жив дід та баба і була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив не розбив. Баба била, била — не розбила. Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять.
Прилетіла сорока, сіла на ворота й питає:
— А чого ви так скрипите?
— Ой, якби ти знала, сороко, ти б собі хвоста одірвала!
— Як да як?
— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив не розбив. Баба била, била — не розбила.
Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала.
Полетіла сорока в ліс, сіла на дуба, а він і питає:
— Сороко, ну навіщо ти собі хвоста відірвала?
— Ой, якби ти, дубе знав, ти б на собі гілля поламав.
— Як да як?
— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив не розбив. Баба била, била — не розбила. Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала.
Дуб взяв та й на собі гілля обламав. Приходять пастися овечки та барани. От і питають дуба:
— Дубе, дубе, а навіщо ти собі гілля обламав?
— Ой, якби ви, барани, знали, ви б собі роги порозбивали.
— Як да як?
— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив — не розбив. Баба била, била — не розбила. Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала, а дуб на собі гілля поламав.
Тут барани собі роги порозбивали. Пішли до води напитися, а вода й питає:
— Барани, а навіщо ви собі роги поламали?
— Ой, якби ти, річко, знала, ти б в собі воду розігнала.
— Як да як?
— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив — не розбив. Баба била, била — не розбила.
Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала, дуб на собі гілля поламав, а барани роги порозбивали.
Тут річка взяла і розлила воду. Приходить матушка по воду, бачить — нема води.
— А що таке? Де вода?
— Якби ти, матушко, знала, ти б на собі спідницю порвала.
— Як да як?
— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив — не розбив. Баба била, била — не розбила. Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала, дуб на собі гілля поламав, барани роги порозбивали, а річка воду розлила.
Тут матушка й порвала на собі спідницю. Приходить додому, а її стрічає батюшка.
— Матушка, а що це ти з порожніми відрами?
— Ой, якби ти, батюшко, знав, ти б собі бороду порвав.
— Як да як?
— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив — не розбив. Баба била, била — не розбила. Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала, дуб на собі гілля поламав, барани роги порозбивали, річка воду розлила, а матушка спідницю порвала.
Батюшка взяв і порвав собі бороду та й каже:
— Тепер уже й службу правити не буду!
Жили собі дід та баба, була у їх курочка ряба. Знесла курочка яєчко. Дід бив, бив — не розбив, баба била, била — не розбила. А мишка бігла, хвостиком зачепила— і розбила. Дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче:
— Не плач, діду, не плач, бабо! Знесу я вам яєчко не просте, а золоте.
Жили дід і баба. Була у їх курочка ряба. Знесла курочка яєчко під мостом. Бігла мишка, хвостиком зачепила і його розбила. І дід плаче, і баба плаче, а курочка кудкудаче.
— Не плач дід, — каже баба, — знесе нам курка яєчко нє простеє, а золотеє.
Так і сталось, знесла курка яєчко золотеє, а баба з дідом жили-поживали і добра наживали всякого-всякого.
Ось казці кінець, а хто слухав, молодець.