Українські народні казки

Курочка ряба

Українська народна казка Кіровоградщини

Були собі дід і баба, була в них курочка ряба. Знесла курочка яєчко. Дід бив, не розбив, баба била, не розбила. Положили вони яєчко на поличку.

Бігла мишку, хвостиком зачепила і яєчко розбила. Дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче:

— Не плач, діду, не плач, бабо, я знесу ще вам яєчко, не просте, а золоте.

Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

122 (8005). Курочка ряба. СУС 2022В. Записала Бакун Ірина 2010 року. Кукуріка Ольга Іванівна (1956). Кіровоградська область, Маловисківський район, Мала Виска

Курочка ряба

Українська народна казка Чернігівщини

Жив дід та баба і була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив не розбив. Баба била, била — не розбила. Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять.

Прилетіла сорока, сіла на ворота й питає:

— А чого ви так скрипите?

— Ой, якби ти знала, сороко, ти б собі хвоста одірвала!

— Як да як?

— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив не розбив. Баба била, била — не розбила.

Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала.

Полетіла сорока в ліс, сіла на дуба, а він і питає:

— Сороко, ну навіщо ти собі хвоста відірвала?

— Ой, якби ти, дубе знав, ти б на собі гілля поламав.

— Як да як?

— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив не розбив. Баба била, била — не розбила. Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала.

Дуб взяв та й на собі гілля обламав. Приходять пастися овечки та барани. От і питають дуба:

— Дубе, дубе, а навіщо ти собі гілля обламав?

— Ой, якби ви, барани, знали, ви б собі роги порозбивали.

— Як да як?

— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив — не розбив. Баба била, била — не розбила. Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала, а дуб на собі гілля поламав.

Тут барани собі роги порозбивали. Пішли до води напитися, а вода й питає:

— Барани, а навіщо ви собі роги поламали?

— Ой, якби ти, річко, знала, ти б в собі воду розігнала.

— Як да як?

— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив — не розбив. Баба била, била — не розбила.

Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала, дуб на собі гілля поламав, а барани роги порозбивали.

Тут річка взяла і розлила воду. Приходить матушка по воду, бачить — нема води.

— А що таке? Де вода?

— Якби ти, матушко, знала, ти б на собі спідницю порвала.

— Як да як?

— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив — не розбив. Баба била, била — не розбила. Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала, дуб на собі гілля поламав, барани роги порозбивали, а річка воду розлила.

Тут матушка й порвала на собі спідницю. Приходить додому, а її стрічає батюшка.

— Матушка, а що це ти з порожніми відрами?

— Ой, якби ти, батюшко, знав, ти б собі бороду порвав.

— Як да як?

— Як жив дід та баба, та була в них курочка ряба. Знесла яєчко, та не просте, а золоте. Дід бив, бив — не розбив. Баба била, била — не розбила. Бігла мишка мостиком, ударила хвостиком, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, ворота скриплять, сорока взяла й собі хвіст одірвала, дуб на собі гілля поламав, барани роги порозбивали, річка воду розлила, а матушка спідницю порвала.

Батюшка взяв і порвав собі бороду та й каже:

— Тепер уже й службу правити не буду!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

176 (4027). Курочка ряба. СУС 2022. Записав Микола Зінчук 29 жовтня 2007 року. Самойленко Надія Петрівна (1950). Чернігівська область, Носівський район, Плоске

Курочка ряба

Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі дід та баба, була у їх курочка ряба. Знесла курочка яєчко. Дід бив, бив — не розбив, баба била, била — не розбила. А мишка бігла, хвостиком зачепила— і розбила. Дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче:

— Не плач, діду, не плач, бабо! Знесу я вам яєчко не просте, а золоте.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

189 (4371). Курочка ряба. СУС 2022В. Записано 8 січня 2008 року. Ярмак Єфросинія Савківна (1924). Чернігівська область, Ніжинський район, Черняхівка

Курочка Ряба

Українська народна казка Чернігівщини

Жили дід і баба. Була у їх курочка ряба. Знесла курочка яєчко під мостом. Бігла мишка, хвостиком зачепила і його розбила. І дід плаче, і баба плаче, а курочка кудкудаче.

— Не плач дід, — каже баба, — знесе нам курка яєчко нє простеє, а золотеє.

Так і сталось, знесла курка яєчко золотеє, а баба з дідом жили-поживали і добра наживали всякого-всякого.

Ось казці кінець, а хто слухав, молодець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

5 (4081). Курочка ряба. СУС —. Записано 6 грудня 2007 року. Лук’яшко Марія Іванівна (1918). Чернігівська область, Городнянський район, Пушкарі