Курята з варених яєць
Українська народна казка Закарпаття
Колись давно, коли у нас, на Закарпатті, не було роботи для бідних, наші люди з верховини масово виходили на заробітки в Америку, в Бельгію, в Аргентину, в Канаду. Ну й один чоловік, який навіть не мав на дорогу грошей, зібрав собі торбинку і пішов, і пішов. В нього всього було тільки грошей, щоби заплатити за шифу через Атлантичний океан.
Він узяв з дому харчів, але вони закінчилися, і на пристані на побережжі Франції, здається, то був город Брест, зайшов поїсти, але грошей не мав ніяких. Зайшов у корчму, а там торговав жид. Їх всюди було й тепер є. Попросив чоловік два яйця. Але вперед сказав, що не має чим заплатити. Як буде вертатися з Америки, зайде та розрахується. Жид повірив йому. Ті яйця могли коштувати пару центів. Записав корчмар у книжку, чоловік із’їв тоти яйця й поїхав у Америку. Вертається він через три роки. Заробив гроші. Коли зійшов з шифи в Бресті, пригадав, же треба розраховатися за ті два яйця. Зайшов до корчмаря:
— Здоров!
— Здоров. О, добрий чоловіче! Файно, що ви зайшли зо мною розраховатися.
Вийняв той блокнот і рахує, рахує, рахує. Пише, пише, єдно, друге, трете. Чоловік чекає, що таке? Пораховати за два яйця, двадцять центів чи кілько там заплатити, та це недовго? Що він там рахує?
Корчмар вираховав йому таку суму, що в нього не було стілько зароблених за три роки грошей. І пояснив йому так:
— Ви з’їли два яйця. Пройшло стілько років. Я був би ті дві яйця насадив під квочку, квочка висиділа б двоє курят, тоти двоє курят би виросли, несли би яйця, я би тоти яйця насадив і була би в мене величезна кількість курей. Я мав би гроші. Ви повинні мені заплатити за тілько-то курей.
А той чоловік не був такий цілком блажливий, дурний. Не погодився на таку аферу корчмаря, і справа дойшла до суду. Все на суд оперативно оформили, бо чоловікови треба було йти, а жид хотів узяти свої гроші з такою великою лихвою.
Через тиждень суд. Старий там крутиться, журиться, ходить по місту. Ні сон його не бере, ні їсти не може нич. Та де, проробив три роки в Америці, така тяжка робота була, а тепер із чим прийде дому? Заберуть од нього гроші, а дома діти чекають. Що повість? Як пояснить, що сталося з ним? Чи пропив гроші, чи вкрали од нього?
Ходить він по місту, а йде циган. Стримав його.
— Що ви, чоловіче добрий, такі засмучені ходите?
— Ах, — каже, — дай ми покій. Так і так.
І коротко розказав циганови про свою біду. Бо стає легше на душі, як чоловік про своє горе другому розкаже. То виходить, що половина горя.
Циган подумав мало й оказав:
— А ви знаєте, що? Я вам поможу в тому. П’ятдесять доларів мені заплатите, і я піду замість вас на суд, а ви будете в той день «хворі».
Чоловік подумав, що як має віддати всі гроші жидови, то ліпше дати циганови п’ятдесять доларів. А то хто знав, який то суд буде. Уже, як кажуть, як має здохнути корова, то най здохне теля.
У призначений час засіли судді, присяжні й чекають звинувачуваного. Корчмар уже там сидить. Він ще собі якихось там свідків піднайшов. Вони мали посвідчити, же виділи, як чоловік їв тоді й тоді в корчмі яйця.
Усі чекають, а того чоловіка не є. І вривається в двері циган. Суддя до нього:
— Що ви ту хочете?
— Так і так. Той чоловік мене наяв, бо він дуже захворів. Я добре знаю його справу. Та, — каже, — прийшов за нього я.
— Ну а чого так пізно? Було призначено на восьму, а ви прийшли у пів єдинадцятої.
— Йой, що ся зо мною стало! Я не міг ніяк прийти, бо отець варив пасолю, хотів іти її садити та варив, а пасоля не могла скоро вваритися. На то треба було дві години чекати, а тоді заніс йому на поле ту пасолю, туди, де він мав її садити.
— Та що ви, — каже, — з ума зійшли, ви при свому розумі? Хто таке видів, щоб варену пасолю садити?
— А хто, пресвітлий пане суддя, видів, жеби з варених яєць курята вилупилися?
Тоді суддя питає до корчмаря:
— Та що, він варені яйця їв у вас?
— Варені.
— Но та що ви тоді хочете? З варених яєць курята не будуть.
І так корчмар програв на суді. А чоловік щасливо вернувся додому й привіз зароблені гроші. Правда, не забув заплатити циганови п’ятдесять доларів.