Українські народні казки

Кутя і вовна

Українська народна казка Полтавщини

Було це після Щедрого вечора, коли минула Багата кутя і можна було засилати сватів до дівчат.

Жили собі чоловік і жінка, і була в них дочка на виданні. Хазяїн пішов у клуню молотити хліб, а жінка з дочкою залишились у хаті вовну валить. Батько з хати, а дівка поставила величезну макітру на стіл та й їсть кутю прямо з макітри. Зайшли сватачі до хати, питають у неї:

— А де батько?

— У клуні молотить.

— А де мати?

— На печі вал валить.

— А ти що робиш?

— А я кутю їм.

Пішли свати до батька в клуню. Батько радий, що дочку сватать прийшли. Пишаючись, питає старостів:

— Що вона, валить?

— Та валить... — кажуть сватачі.

— Ото за день три такі звалить! — гордо каже батько, маючи на увазі вали вовни.

— Ну, то ходімо звідсіля, бо вона нам і вуха пооб’їдає.

Та й пішли старости іншої дівки шукати. Батько заходить у хату та й питає:

— Дочко, а що ти робила, як сватачі приходили?

— Кутю їла, — каже дівчина.

— То проїла ти своє щастя.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

83 (4672). Кутя і вовна. СУС —. Записала Кустреюк Таїсія 2008 року. Головай Півонія Миколаївна (1944). Полтавська область, Пирятинський район, Вікторія