Кінець зміїного царства

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі дід з бабою. Родила баба звечора сина. Понесли до церкви, охрестили його і назвали Вечіркою. Опівночі родила другого. Понесли до церкви, охрестили і назвали Полуночко. Вдосвіта родила третього. Охрестили і назвали Свічоркою. Ростуть сини не днями, а годинами.

Коли підросли, ходили гратися до млина. Познімають каміння з млина і граються. Мірошник почав замічати, що каміння не так лежить як було звечора. Підслідкував і побачив, що це роблять брати-богатирі. Тоді говорить самий менший брат Свічорка:

— Нас помітили, що ми — богатирі. Ходімо світ заочі шукати щастя.

Ідуть вони і зустрічають одного чоловіка і запитали, хто він такий. Він відповів, що зветься Вернидуб.

— Отож, — мовить Свічорка, — нам такого і треба. Ходімо з нами.

Узнали вони, що у царя украдено три дочки і пішли їх шукати. Ідуть вони

та й ідуть, і доходять до лісу, а там стоїть велетенський дуб. Свічорка говорить до Вернидуба, щоб той звалив дуба. Той узявся за нього, а дуб і не похитнувся.

— Ану, ти, Вічорко, візьмися.

Той узявся і похитнув його.

— Берися ти, Полуночко, звалити дуба.

Похитнув і посипалося листя.

— Ех, богатирі з вас, — мовить Свічорка.

І одною рукою звалив дуба. Дивиться, а під дубом велика діра і прив’язаний канат. Тоді і говорить Свічорка:

— Лізь, Вернидубе, униз.

— Я боюся, — відповідає той.

— Ану ти лізь, Свічорку.

— І я боюся.

— Лізь ти, Полуночку.

— Я теж боюся.

— Ех, богатирі з вас ! Полізу я. А ви чекайте мене. Коли я смикну за канат, щоб тягли.

Спустили його вниз і попав він у підземне зміїне царство. Іде і дивиться. Коли бачить, стоїть трьохповерховий будинок, а на балконі сидить дівка-чорнявка, шиє-вишиває, сама себе розважає та й співає:

— Хто мене сюди заніс і хто мене винесе звідси?

— Не плач дівко-чорнявко, я тебе визволю. — говорить Свічорка.

— Ні, — говорить дівка, — не визволиш ти мене, бо мій чоловік трьохголовий змій.

— Нічого — мовить, — попробую.

Розпитав він її, кудою приїздить змій додому. Вона сказала, що через колонний міст. Пішов Свічорка під моста, пробив у ньому дірку і чекає. Коли летить змій на коні і тільки з’їхав на місток, а Свічорка смикнув коня за ногу і той спіткнувся. Змій і говорить:

— Стій, солом’яно шкуро! Чого спотикаєшся, нема у світі такої сили, яка могла б мене перемогти. Є у деякому царстві, у деякому государстві Свічорка. Ну він ще малий, його сюди і ворон кості не занесе.

Свічорка виходить з-під мосту і говорить:

— А добрий молодець і сам сюди прийде.

Змій питає:

— А чого сюди приїхав — битися, чи миритися?

— Добрий молодець не приїде, щоб миритися, а тільки битися.

Почали вони битися.

— Бий ти — говорить змій.

— Ні, бий ти — говорить Свічорка, — ти старший.

Змій ударив, а Свічорка і не зворухнувся. Ударив Свічорка і зразу відрубав йому голови. Повирізав язики і поніс до його дружини. І сказав, що то язики її чоловіка.

Збирається йти далі, а царева дочка проситься, щоб забрав її з собою.

— Поки залишайся тут. А я піду визволяти ще двох твоїх сестер, а потім заберу.

Іде він і дивиться, стоїть шестиповерховий будинок. А на балконі сидить дівка-чорнявка. Шиє-вишиває, сама себе розважає.

— Хто мене сюди заніс, і хто мене звідсіль винесе?

— Не плач дівко-чорнявко. Я тебе визволю.

— Не визволиш ти мене, бо мій чоловік — шестиголовий змій.

— Нічого, попробую визволити.

Розпитав її, кудою їздить її чоловік. Вона сказала, що через колонний міст. Пішов Свічорка до мосту і чекає, коли появиться змій. Тільки з’їхав Змій на міст, а Свічорка смик коня за хвіст, а той і спіткнувся.

— Стій, чого спотикаєшся, нема у світі такої сили, яка могла б мене перемогти. Є у деякому царстві, у деякому государстві Свічорка. Ну він ще малий, його сюди і ворон кості не занесе.

Свічорка виходить з-під мосту і говорить:

— А добрий молодець і сам сюди прийде.

Змій питає:

— А чого сюди приїхав: битися, чи миритися?

— Добрий молодець не приїде, щоб миритися, а тільки битися. Роби тік, де будемо битися, — говорить Свічорка.

Змій дмухнув і зробився срібний тік.

— Бий ти перший, — каже змій.

— Ні, бий ти. Ти старший.

Змій ударив і Свічорка похилився. Ударив Свічорка і зніс три голови. А пізніше і ще три. Повирізав язики і поніс до дружини змія. І знову збирається в дорогу.

— Ти б відпочив, а тоді і мене забрав би з собою.

— Ні, піду визволяти ще одну твою сестру.

Йде і дивиться. Стоїть дванадцятиповерховий будинок. А на балконі сидить дівка-чорнявка. Плаче-ридає, сама себе розважає:

— Хто мене сюди заніс, і хто мене звідсіль винесе?

— Не плач дівко-чорнявко. Я тебе визволю.

— Не визволиш ти мене, бо мій чоловік — дванадцятиголовий змій.

— Нічого, попробую визволити.

Розпитав її, кудою їздить змій. Вона сказала, що через колонний міст. Пішов Свічорка до мосту, пробив дірку, заклав два пальці і чекає. Чує, летить змій, аж земля двигтить. Тільки з’їхав він на міст, а Свічорка смик коня за ногу, а той і спіткнувся.

— Стій —говорить змій коневі, — чого спотикаєшся? Нема у світі такої сили, яка могла б мене перемогти. Є у деякому царстві, у деякому государстві Свічорка. Ну він ще малий, його сюди і ворон кості не занесе.

— А добрий молодець і сам сюди прийде, — сказав Свічорка.

— Ти чого сюди прийшов: битися, чи миритися?

— Добрий молодець не приїде, щоб миритися, а тільки битися. Тому роби тік, де будемо битися, — говорить Свічорка.

Змій дмухнув і зробився золотий тік.

— Бий ти перший, — каже змій.

— Ні, бий ти. Ти старший.

Змій ударив і Свічорка похитнувся. Ударив Свічорка і зніс три голови. Билися вони до того, що змій загнав Свічорку в землю до пояса, а сам залишився з трьома головами. Тоді змій і каже:

— У твого батька воли були?

— Були.

— А він ними орав?

— Орав.

— А відпочивати давав?

— Давав.

— Тоді давай і ми відпочинемо.

А в зміїної дружини було вино слабке і сильне. Якщо даси слабкого,

то сили зменшаться у два рази. А якщо сильного, то в два рази побільшає. Змій сказав дружині, щоб вона принесла вино. Вона принесла і дала Свічорці сильного, а змієві слабого. Вирвався Свічорка із землі і відрубав три голови. Вирізав язики і віддав дружині.

— А тепер збирайся в дорогу — говорить Свічорка і забирай, що у твого чоловіка було найдорожче.

Вона сказала, що є хустинка. Скажеш: „Хустинко, відкрийся!» і тут тобі і напитки, і наїдки, і музика грає, і дівчата танцюють. Пішли вони і зайшли до середньої сестри.

— Збирайся у дорогу і забирай, що у твого чоловіка найдорожче, — говорить Свічорка.

— Є сокирка, — говорить царева дочка, — Скажеш: „Сокирко, відкрийся!»

і тут тобі і напитки, і наїдки, і музика грає, і дівчата танцюють.

Забрали вони і пішли до найменшої сестри.

— Збирайся в дорогу — говорить Свічорка, — і бери, що в твого чоловіка найдорожче.

Вона говорить, що в нього є паличка-самокрутка. Скажеш: „Паличко, відкрийся!» і тут тобі напитки і наїдки, і музика грає, і дівчата співають.

Прийшли вони до великої дірки, щоб вибратися наверх, де їх

чекали Вечірка, Вернидуб і Полуночка. Задумали вони сестер забрати собі в жінки, а Свічорку дотягнути до половини нори і кинути, щоб убився. Свічорка прив’язав до каната найменшу сестру і смикнув за нього. Ті, що були наверху, потягли нагору. Тільки витягай, а Вернидуб і каже:

— Це буде моя дружина.

Витягли вони і середню сестру, а Вечірка і говорить:

— А це моя буде дружина.

А Вернидуб і назад, щоб узяти цю сестру, бо вона краща, але буде так, як домовлялися — по старшинству.

Дивиться Свічорка, що упав канат униз, а біля нього прив’язаний папірець, де було написано: „Не лізь, бо вони хочуть тебе убити» Прив’язав він саму старшу сестру, найкращу. Витягли і її нагору, а Полуночка говорить, що це буде його дружина.

Знаючи свою біду, насамкінець Свічорка прив’язав до каната дванадцятипудовий камінь і смикнув. Його дотягли до половини дірки і пустили. Камінь впав і глибоко заліз в землю.

Залишився Свічорка під землею із хустиною, сокиркою та паличкою-самокруткою. Є що їсти і пити, але вибратися наверх немає змоги. Прийшов одного разу до нори, а саме йшов проливний дощ, а на стіні було орлине гніздо, а в гнізді маленькі орлята. А вода набралася в гніздо і от-от потопить орлят. Свічорка взяв палицю, простромив гніздо і орлята залишилися живими. Коли летить орлиця і питає людським голосом:

— Хто спас мої діточок?

— Це я, — відповів Свічорка.

— Чим я можу тобі віддячить? — говорить вона.

— Я хочу, щоб ти винесла мене наверх.

— Добре, винесу. Заготов сорок бочок м’яса і сорок бочок води. І якщо повертатиму голову вліво — будеш давати воду, а коли вправо — м’ясо.

Погрузив він усе, сів сам, і орлиця несе його наверх. Повертає голову вліво — дає воду, повертає вправо — дає м’ясо. Коли повернула голову вправо, а м’яса не стало. Тоді він відрізав кусок литки і дав його орлиці. Винесла вона його наверх і говорить, що то воно було за м’ясо вкінці таке добре дав. Він сказав, що відрізав з ноги. Вони виригнула той кусок і він притулив до ноги. Подякував орлиці за допомогу і вирушив у дорогу.

Іде і дивиться: в степу стоїть хатина. Прийшов до хати, а в тій хаті жив один старий дід. Так питає його Свічорка, чи дозволить йому трохи пожити у нього, і які новини чути. А дід і каже:

— Якісь три богатирі відшукали трьох царевих дочок і одна з них виходить заміж. І сказала, що хто пошиє таке плаття, як було у неї від першого чоловіка, то за того і піде заміж. А ще сказала, що якщо живий Свічорка, то він один може це виконати.

Сходяться кравці, беруть матерію на плаття. Послав і Свічорка діда, щоб узяв і собі матерію. З нього почали глузувати, що і старому захотілося женитися. Довго не давали матерію, а тоді таки дали. Приніс дід її додому, Свічорка взяв ножиці і порізав її на куски.

— Що ж мені тепер буде? — бідкається дід.

— Нічого не буде. Лягай спати. — сказав Свічорка.

Свічорка встав о дванадцятій годині ночі, витяг паличку-самокрутку і сказав:

— Ану, паличко, розкрийся! Щоб мені було пошите таке плаття, як носила царівна дочка у змія.

Тут прибігли кравці і пошили таке плаття. Рано посилає Свічорка діда, щоб той відніс плаття до царевої дочки. Сходяться кравці, приносять плаття. Царівна приміряє, та всі не такі. Подав і дід. Вона приміряла, а воно якраз таке. Заплатили дідові багато грошей і пішов дід додому. А царева дочка сказала своїм дочкам, що живий той, хто їх визволив.

— Так, я захворію, — каже менша сестра, — ти, середня, заказуй собі все, що треба.

І вона заказала, що хто пошиє такі черевички, які були у неї в першого чоловіка, за того й вийде заміж.

Сходяться шевці, беруть шкуру на черевички. Пішов, узяв і дід. Приносить додому, а Свічорка взяв і порубав на шматки. А дід як не плаче:

— Що ж мені тепер буде? Вони за плаття і гроші заплатили, а тепер накажуть!

— Не бійся, діду, лягай спать.

Вийшов Свічорка о дванадцятій годині ночі, витяг тенорик і сказав:

— Тенорику, розкрийся. І щоб були такі черевички, як у царевої дочки в першого чоловіка.

Збіглися шевці і пошили. Вранці поніс дід черевички до царевої дочки. Приносять і другі шевці, та все не такі. Подав дід черевички, а вони такі, як треба. Дідові знову заплатили гроші, а середня дочка переконалася, що є живий їх визволитель. І сказала, що захворіє, а старша сестра нехай наказує, що їй треба.

Питає Свічорка діда, що наказала старша царева дочка. А він і каже:

— Хто побудує таку дорогу, як будуть їхать до вінця, щоб по одну сторону цвіли яблуні і груші, а як їхали від вінця — то щоб достигали.

— А тепер, — мовить Свічорка, — піду я сам.

Сходяться майстри з сокирами, але за таку роботу не беруться. Царева старша дочка сидить на підвіконні і чекає свого судженого. Підійшов до вікна Свічорка, вона побачила його, сплигнула з вікна і поцілувала його. І сказала, що ось він, їхній визволитель, а не ті, що хотіли його вбити.

Тоді наказав цар відрубати голови Вернидубу, Вічорці і Полуночці.

Свічорка женився на старшій царевій дочці, а ті дві сестри повиходили заміж за других чоловіків.

Заходив і я до них у гості. Мед-пиво пив, по вусах текло, а в рот не попадало.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

97 (5572). Кінець зміїного царства. СУС (301). Записано 2008 року. Войничий Яків Григорович (1936). Черкаська область, Чигиринський район, Вершаці