Українські народні казки

Кінь Горбіньок

Українська народна казка Буковини

Жив-був мужик ні в которому селі, просто неба на землі. Було в нього три сини: Данило, Гаврило і Ванька-Дурачок. Посіяв він жито під селом. Почало щось те жито спасати. Каже батько до синів:

— Треба йти стерегти.

День відходить, ніч приходить, старшому синові Данилові в калавур іти приходить. Бере він вила, топор і відправляється в дозор. Темна ніч настала, калавурщика слабість напала. Калавурщик як мужик заховався в сусідки під пасільник.

Ніч відходить, день приходить, калавурщик додом’ приходить.

— Ей ви, сонні браття, чого ви спите? Брату двері отворіть. Я ж бо цілу ніч не спав, калавур держав. Від голови до ніг дощ мене зілляв.

День відходить, ніч приходить, середущому сину в калавур іти приходить. Бере він вила і топор і збирається в дозор. Темна ніч неясна стала, калавурщика слабість напала. Калавурщик із своїм дозором ночував у сусідки під забором.

Ніч відходить, день приходить, калавурщик додом’ приходить.

— Ей ви, сонні браття, ви не спіть, брату двері отворіть. Я ж бо цілу ніч не спав, калавур держав. Від голови до ніг дощ мене зілляв.

Він увійшов, умився, вліво, вправо поклонився. Питає його батько:

— Як, Гаврило?

— Все благополучно.

День відходить, ніч приходить, самому меншому синові Ванькові в калавур іти приходить. Каже йому мама:

— Йди, Ванюша, вже ти, тобі в калавур приходить час іти.

Ванюша на печі сидить, в ніс пісні співає і вухом не веде. Каже йому батько:

— йди, Ванюша, батько тобі купить сіру шапку, сірий костюм і жовті чоботи. Тільки йди, Ванюша.

Ванюша з печі злізає, все лахмаття на себе надіває, цілушку хліба за пазуху кладе і в калавур іде.

Сів він під кущем і озирається кругом. На небі зірниці щитає і цілушку хліба уплітає. Глянув він під рукавицю і заздрів білу-білу кобилицю. Підійшов Ванюша і скочив на неї, тільки задом наперед. Стала та кобила бігати полями, горбами, долинами. А він говорить:

— Я не прост, я держусь тобі сильно за хвост. Та кобила почала проситися:

— Пусти мене, Ванюша, я приведу тобі коня Горбінька. З золотою гривою, з золотими вухами.

Іван говорить:

— Ні, не пущу, ти перше приведи.

Кобила побігла до лісу. Як заіржить! Іванко чує, кінь біжить, земля дрижить, йому з вух пара садить. Приїжджає Іванко додому.

— Ей ви, браття, чого спите?! Не спіть, брату ворота відтворіть! Я ж бо цілу ніч не спав, я вам ворога спіймав...

А я накосила сінця накруг хлівця. Файна моя казка без кінця?

Походження та примітки

Кінь Горбіньок. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 531. Записано 21 лютого 1979 року в селі Вашківцях Сокирянського району Чернівецької області від Параски Федорівни Чорної (1901 року народження, вдова, колгоспна пенсіонерка).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.