Українські народні казки

Кінь і гедзі

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одного разу кінь, який пасся на леваді після клопіткої праці, задумався і каже сам собі:

— Слава богу, що я такий дужий вдався, працюю на користь людям, всі мене поважають, нікого не боюсь. Не так, як он ті нікчемні ґедзі, ніякої користі від них немає, всіх вони бояться, всі їх гонять.

Гедзам досадно стало, що він їх ні за що має. Один із них каже:

— Не думай, що як ти здоровий, так ніхто не здолає. В тебе своє життя і ти щасливий по-своєму. Тож не ображай інших, бо в кожного своє доля і право жити. Ми хоч і малі, а як захочемо, то іще тобі носа втремо за твою пихатість.

— Мовчи, негіднику! Я вас своїм хвостом всіх порозганяю і копитами затопчу.

Розізлилися ґедзі, і сипонули на коня, та як почали жиґати! Уже він і хвостом махав, і копитами шльопав, підплигував аж зубами клацав, а нічого не допомагало.

Бачить кінь, що з ґедзами важко справитись, почав просити їх:

— Будьте ласкаві, перестаньте, одчепіться од мене! Я з вами пожартував. А ви думаєте, що я насправді з вас глузую. Змилуйтесь, ради бога, припиніть!

Гедзи облишили коня і кажуть:

— Не хвалися, брате, умом, не хвалися силою.

З тих пір ґедзі незлюбили коней. І дуже часто ми можемо побачити, що коням від ґедзів спасу нема, тому, що вони до цього часу спокутують провину свого предка.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

105 (5165). Кінь і гедзи. СУС —. Записано 2008 року. Олійченко Марія Іванівна (1937). Черкаська область, Монастирищенський район, Погоріла