Українські народні казки

Кінь, ведмідь і вовк

Українська народна казка Буковини

Був собі чоловік і мав коня, такого старенького, гниленького. Нічого вже не міг робити той кінь. Чоловік думає: «Виведу я його в ліс». Вивів, лишив там, і навіть вуздечки з него не зняв. Пасся той кінь у лісі довгенький час. Поправився, сили набрався. А тут відти-не-відти йде ведмідь. Та й каже коневі:

— Добре, що тебе побачив, я тебе з’їм.

— Ти мене з’їш? Я таких п’ятьох не боюся, як ти. Як дам ногою, то на кілометр залетиш. Ти хочеш побачити мою силу?

Та як дав задніми ногами в камінь, то аж іскри полетіли. Ведмідь і злякався. А кінь каже:

— Бери мене за вуздечку й паси, бо я тебе вб’ю. Взяв його ведмідь за вуздечку й пасе.

— А коли ж ти спиш? — каже.

— Я ніколи не сплю. Підойму трохи ногу і стоячи відпочину. Оце в мене й сон такий. А очі я не заплющую.

Пасе ведмідь і жде, коли кінь буде ногу підоймати. Кінь і підоймив ногу. Ведмідь пускає помаленьку вуздечку, та як урве від него. Біжить ведмідь, а навстріч йому вовк.

— Куди ти, братчику, так тікаєш?

— Го, я найшов такого звіра! Я думав, кінець мені. Хочеш, я тебе підніму вище і ти подивишся на него.

Підняв ведмідь вовка та з переляку стиснув його і задушив. Поклав він вовка на землю, побачив, що той уже неживий, та й каже:

— Братчику, ти лиш побачив його та вмер від страху, а я ж його пас.

Та й побіг ведмідь далі. І на цьому казка закінчилася.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Шибутинці, Сокирянського району, Чернівецької області
29 грудня 1979 року
Оповідач: Харабара Іван Григорович (1916 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.