Українські народні казки

Кінь, лев та дурний вовк

Українська народна казка Поділля

Був ґазда і мав дуже худого коня. Доки кінь був молодий, то робив, а як постарівся, ґазда узяв та й нагнав. Іде той кінь лісом та й здибає лева. Та й лев каже до коня:

— Ану, поборімся!

Кінь каже:

— Знаєш що? Ходім до скали та й там поборемося.

Прийшли вони до скали. Кінь був підкований. Як ударить копитами в скалу — аж іскри посипали. Тогди каже до лева:

— Ану, чи ти так годен?

Лев як ударив лабами — аж скала стряслася, але іскри не сипалися так, як від коня. Тогди лев відійшов за кілька корчів, здибає вовка та й каже до него:

— Видиш, брате, тут є такий звір, що як ударить копитами у скалу, аж іскри посиплють.

— Я таких їм,— каже вовк.

Але вовк не видів коня, бо був менший, а лев видів, бо був більший. Тогди лев каже до вовка:

— Ану, я тебе підойму, та будеш видіти.

Лев узяв вовка в лаби, підоймив його, як його стис лабами та й задушив. Тогди лев вовка питається:

— А що, видиш?

Вовк навіть не відзивається. Поклав його на землю, дивиться, а він небіжчик. Тогди лев каже:

— Видиш, який ти дурний, ще і не видів та вже умер, а якби ти встрів, що би було?

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

118 (7828). Кінь, лев та дурний вовк. СУС 118. Записано 2010 року. Радибаба Тетяна Іванівна (1938). Хмельницька область, Віньковецький район, Майдан-Олександрівський