Кінь, лев та дурний вовк
Українська народна казка Поділля
Був ґазда і мав дуже худого коня. Доки кінь був молодий, то робив, а як постарівся, ґазда узяв та й нагнав. Іде той кінь лісом та й здибає лева. Та й лев каже до коня:
— Ану, поборімся!
Кінь каже:
— Знаєш що? Ходім до скали та й там поборемося.
Прийшли вони до скали. Кінь був підкований. Як ударить копитами в скалу — аж іскри посипали. Тогди каже до лева:
— Ану, чи ти так годен?
Лев як ударив лабами — аж скала стряслася, але іскри не сипалися так, як від коня. Тогди лев відійшов за кілька корчів, здибає вовка та й каже до него:
— Видиш, брате, тут є такий звір, що як ударить копитами у скалу, аж іскри посиплють.
— Я таких їм,— каже вовк.
Але вовк не видів коня, бо був менший, а лев видів, бо був більший. Тогди лев каже до вовка:
— Ану, я тебе підойму, та будеш видіти.
Лев узяв вовка в лаби, підоймив його, як його стис лабами та й задушив. Тогди лев вовка питається:
— А що, видиш?
Вовк навіть не відзивається. Поклав його на землю, дивиться, а він небіжчик. Тогди лев каже:
— Видиш, який ти дурний, ще і не видів та вже умер, а якби ти встрів, що би було?