Кіт Міня
Українська народна казка Чернігівщини

Жив собі хлопчик Женя. Був у нього великий чорний кіт. Звали його Міня. Кіт дуже любив хлопця., ходив за ним усюди. Та коли Женя підріс, то став вередливим хлопчиком. Батьки тільки й чули слово «хочу».

Одного разу зайшли тато з мамою в кімнату Жені, а там ціла купа іграшок. Вони не зрозуміли звідти і стали запитувати.

— Міня приніс, — одказав хлопчик.

Звичайно, батьки не повірили і стали стежити за сином. Одного разу мама почула голос сина:

— Хочу ракету!

Вона тихцем зазирнула в щілину і побачила, що Міня сидів на задніх лапках, а передні тер одна об другу. Через кілька секунд з’явилася ракета.

Розповіла жінка чоловікові, та нікому більше не казали, бо знали, що ніхто не повірить. А Женя підріс, став ходити до школи. І тут Міня все за нього робив. І в інституті все робив Міня. Отак і суддею став Женя і завжди при ньому був чорний чарівник Міня.

Якось до суду прийшли два сусіди бо кіт одного з’їв курча іншого. Мудрий кіт знав, що кіт курча не їв, і підказав господареві. Але той був у дружніх стосунках з позивачем і любив його сестру. Не хотів він псувати стосунки з майбутніми родичами, тому виголосив вирок:

— Вбити кота Васю!

Такого Міня не чекав. На спині в нього шерсть стала дибом. Потер він лапку об лапку і враз поважний суддя став маленьким вередливим хлопчиком. Вдруге йому довелося самому вчитися, все робити, годувати стареньких батьків. Лиш тоді, з дипломом, він зрозумів, що за всяку несправедливість треба платити. Пожалів, що час не повернеш.

Та раптом з’явився Міня. Він був старий і вже не мав чарівної сили. Але суддя його не кривдив, а любив і оберігав. А судив завжди тільки по справедливості. І дітей своїх навчав жити по-справедливості.