Кіт і горобець
Українська народна казка Кіровоградщини

Жили колись дід і баба. Разом із ними мешкав кіт Мурчик. Одного дня пухнастий грівся на сонечку, задоволено нявкаючи. Аж раптом неподалік почулося:

— Цвірінь-цвірінь!

Розплющивши очі, руденький побачив горобчика, який стрибав неподалік і дзьобав крихти хліба. Пухнастий мисливець облизнувся та спритно підвівся на лапки. А безтурботний малюк скок і скок, іще ближче до підступного вусаня наближається, не підозрюючи про небезпеку.

Мурчик прицілився, стриб і пернатий опинився в кігтистих лапах хижака.

— Любий котику, — зацвірінькав горобчик, — з’їси мене пізніше, а спершу пригадай, чи вмивався ти сьогодні вранці? Адже розумні, сильні та хоробрі завжди починають день водними процедурами.

«Нечувано! — подумав обурений вусань. — Крихітний птах навчає правил поведінки». Але ж не заперечиш, адже дійсно вранці не вмивався. Як міг він про це забути?

Пухнастий бруднуля неохоче, забрав гострі пазурі, поклав горобця на травичку й почав купатися. Оближе лапку та веде нею аж до самого вушка, демонструючи пернатому, що розуміється на чистоті.

А малюк спершу дивився, а потім змахнув крильцями — тільки його й бачили. Схаменувся мисливець, але було вже пізно. Щойно тримав у лапах смачний сніданок, а тепер залишився ні з чим.

Відтоді вусань, пам’ятаючи про витівку хитрого горобця, вмивається після того, як смачно поласує. А згодом уся котяча родина, дивлячись на нього, почала робити те саме.