Українські народні казки

Кіт і півень

Українська народна казка про тварин

Жили собі кіт і півень. Кіт і каже півневі: «Давай побратаємось, вистроємо собі хатку, та ти будеш хатку прибирать-доглядать, а я буду ходить на роботу і за харчю; і тобі буде безпечніш, а мені буде охотніш». Бо півникові було всюди горе і від лисиці, і від вовка, — від усього; а котові було плохо, що не було кому хазяйнувать дома, як він піде на роботу. «Давай», — каже півень.

От вони побратались, построїли собі хатку. Півень хати доглядав, а кіт ходив на роботу і за харчю.

Ото раз іде кіт з дому та й каже півневі: «Я піду тобі пшінця назбираю, а собі мишок наловлю, а ти гляди в вікно не виглядай і не кукурікай, а то лисичка поблизу оселилась, то як почує, то із’їсть тебе».

Котик пішов, а півник що не робив, то все й дума, яка то лисичка, хоч би одним оком поглянуть. Та, поприбиравши, скочив на вікно та й закукурікав. А лисичка була саме під вікном. Схватила його, не дала й розглянуть себе та й несе. А півник тоді кричить:

Котику, братику!
Несе мене лиска
Попід горами,
Попід крутими,
Тут мене з’їсть!

Котик почув, прибіг, одняв його у лисички та приніс додому. Другого дня йде вп’ять котик на роботу та й каже півневі: «Гляди ж, не кукурікай і не виглядай, а то лиска схватить, то з’їсть, бо я піду далеко».

Кіт пішов, а півник почав прибирать. Коли чує — щось під вікном співа:

Півнику, півнику,
Золотенький гребенику!
Виглянь в віконце,
Розсипане пшонце!

Півник виглянув у віконце, а лисичка його схватила та й понесла. Півник почав знову кричать:

Котику, братику!
Несе мене лиска
Попід горами,
Попід крутими,
Тут мене з’їсть!

Котик був ще недалеко. Почув, прибіг, одняв та приніс додому. От іде він знову на роботу та й каже півникові: «Гляди ж, бо це вже я як піду, то не почую, як кричатимеш, бо буду далеко».

Котик пішов, а півник поприбирав у хаті, сів біля віконця, роздивляється. Коли чує — щось так хороше співа:

Півнику, півнику,
Золотий гребенику!
Виглянь в віконце,
Розсипане пшонце!

Йому хочеться і виглянуть, і лисички боїться. А лисичка догадалась — хитра, — що півник боїться, та сховалась під вікном. Півникові схотілось подивиться, чи то ж справді лежить там пшінце. От він одним оком подививсь: аж лисички не видко; тоді він сміливіше роздививсь: наче нема; та й виглянув уже зовсім, ще й закукурікав. А лисичка тоді його хапушки та й понесла.

Скільки півник не кричав — котик не почув, був десь далеко.

Приходить котик додому, приніс півникові пшінця і мишок собі; аж півника нема. Годі взяв мишки поїв, пшінце розсипав, хатку поламав, зробив собі дудочку та й пішов до лисиччиного двору, сів на горці та й гра:

А в лисички новий двір,
Чтирі дочки на вибір,
А п’ята стара
Вийди сюда!

А лисичка саме топила в печі, гріла окріп на півника і варила вареники, то не було їй коли подивиться, що воно там гра. А в неї було чтирі дочки та всі цікаві. От старша дочка й каже: «Мамочко, ой як хтось хороше грає!.. Я піду подивлюсь і послухаю». «Піди», — каже лисиця.

Тіко вийшла дочка, а котик її цок та в лобок, та під лавку, та в халявку, та й насів. Та знову теї ж гра:

А в лисички новий двір,
Чтирі дочки на вибір,
А п’ята стара
Вийди сюда!

А друга дочка лисиччина каже: «Ой мамочко, як хороше грає! Я піду послухаю і там ту зажену». — «Йди».

Тіко вийшла дочка, а кіт її цок та в лобок, та під лавку, та в халявку, та й насів. Та й знову гра:

А в лисички новий двір, Чтирі дочки на вибір, А п’ята стара Вийди сюда!

Третя дочка й каже: «Мамочко, і я піду послухаю». — «Йди, та не баріться».

Пішла. І її кіт цок та в лобок, та під лавку, та в халявку, та й насів. Та знову гра:

А в лисички новий двір,
Чтирі дочки на вибір,
А п’ята стара
Вийди сюда!

Четверта дочка каже: «І я, мамочко, піду послухаю». — «Йди, та зви й тих вже в хату». Пішла. А її кіт цок та в лобок, та під лавку, та в халявку та й насів. Та знову гра:

А в лисички новий двір,
Чтирі дочки на вибір,
А п’ята стара
Вийди сюда!

Лисиця стара ждала дочок — нема... От пішла сама загонити їх, щоб йшли в хату. Тіко вийшла з хати, а кіт її цок та в лобок, та під лавку, та в халявку, та й насів. Тоді пішов у лисиччину хату, розв’язав ноги півневі, що був ще живий, зв’язаний. Наїлись вареників, що лисичка наварила, та стали в лисиччиній хаті жить та поживать, добра наживать.

От вам казка, мені бубликів в’язка, вам ріжок, а мені грошей мішок.

Походження та примітки

Кіт і півень. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 61/ІІ. Час і місце запису не зазначені. Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР., ф. 1. 3754, арк. 8—10.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.