Кіт — Золотий хвіст
Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі дід і баба, І було у них три доньки .А за горою в лісі жив
ведмідь. У цього ведмедя служив кіт-Золотий Хвіст.
Одного разу Ведмідь і каже:
— Кіт-Золотий Хвіст, одружи мене!
Пішов Кіт-Золотий Хвіст шукати наречену для ведмедя. Прийшов до діда з бабою І став по городу ходити: грядки потоптав, капусту пом’яв. Побачила старша дочка це в вікно і кричить:
— Батечку, Кіт-Золотий Хвіст по грядках бігає!
— Біжи лови його, — гукнув дід.
Побігла дівка кота доганяти. Кіт по грядці — дівка по грядці, кіт по доріжці — дівка по доріжці, кіт через канаву — дівка через канаву, кіт в ліс — дівка в ліс, кіт в хатинку — дівка в хатинку.
А ведмідь саме на ліжку сидів, побачив дівчинку та й каже:
— Хорошу господарочку ти котику, до мене привів. Тепер будемо добре жити. А ти, господарочко, годуй мене, напувай. Ось тобі ключі від комор. В першу і другу можеш заходити, а в третю боронь, Боже, не ходи.
На другий день, коли ведмідь з котом пішли в ліс, надумала дівчина подивитися, що в тих коморах є. В першій — хліб, мука, в другій — м’ясо, сало, мед. Захотілося їй і в третю комору заглянути. Зайшла, бачить діжки стоять. Відкрила першу діжку — щось блищить І колишеться, сунула туди пальчик, а він золотий став. А це золота вода була.
Злякалася дівчина, побігла в хату, зав’язала пальчик ганчіркою і сидить, шиє. Приходить Ведмідь додому, побачив перев’язаний пальчик та й питає:
— Нащо,господарочко, пальчик зав’язала?
— Я локшину подрібнювала і ножем порізала пальчик.
— Дай-но я подивлюсь!
— Не треба, мені боляче буде.
Не послухав ведмідь, стягнув пов’язку, а пальчик — золотий. Зрозумів він все. Схопив дівчинку (а вона з переляку скам’яніла), кинув за діжку в третю комору.
Зостався ведмідь знову сам. Через деякий час знову просить кота:
— Кіт — Золотий Хвіст, одружи мене!
— Не буду для тебе наречених шукать, бо ти дівчатам зло робиш!
— Та не можу я без господарочки жити!
— Ну гаразд.
Пішов кіт знову до діда з бабою. Ходить по грядках, капусту топче. Побачила це середня донька і кричить:
— Батечку, матусю, кіт — Золотий Хвіст!
— Біжи, лови його, доню, хутко!
Побігла дівка кота доганяти. Кіт по грядці — дівка по грядці, кіт по доріжці — дівка по доріжці, кіт через канаву — дівка через канаву, кіт в ліс — дівка в ліс, кіт в хатину — дівка в хатину.
А в хатині лежить ведмідь на ліжку. Зрадів, побачивши дівку:
— Хорошу господарочку, котику, ти мені привів. Тепер добре заживемо. А ти, господарочку, годуй мене, напувай. Ось тобі ключі від комор. У першу і другу заходити можеш, а в третю — боронь, Боже, не заходь.
Коли ведмедя не було, вирішила дівчина подивитись, що в коморах є. Зайшла в першу, а там хліб, мука, в другій — м’ясо, сало, мед. Захотілося їй і третю комору відімкнути. Зайшла, бачить — діжки стоять. Спробувала вона пальчиком доторкнутися до води в першій діжці — пальчик золотий став. Перелякалась дівка, побігла в хату, пальчик зав’язала ганчіркою, сидить, шиє.
Приходить Ведмідь додому, побачив зав’язаний пальчик і питає:
— Нащо, господарочка, пальчик зав’язала?
— Я шила і голкою пальчик проколола.
— Дай — по я подивлюсь!
— Ой-ой, боляче, не чіпай!
А ведмідь стягнув пов’язку з пальчика, а пальчик золотий. І друга дівчинка з переляку скам’яніла. Схопив її ведмідь і кинув за діжку в третю комору. І знову залишився він сам. Занудьгував він і знову почав кота просити.
— Кіт — Золотий Хвіст, одружи мене.
— Не піду я нікуди. Навіщо ти дівчатам зло робиш?
— Більше не буду, навіть жаліти буду!
Пішов кіт. Знову ходить по грядках, по капусті, по моркві. Побачила це молодша донька і кричить:
— Батечку, матінко, знову кіт — Золотий Хвіст грядки топче!
— Біжи, лови його. — кажуть батьки.
Побігла дівка кота ловити. Кіт по грядці — дівка по грядці, кіт по доріжці — дівка по доріжці, кіт через рівчак — дівка через рівчак. кіт в ліс — дівка в ліс, кіт в хатину — дівка в хатину.
В хаті ведмідь спить на ліжку. Побачивши дівку, схопився, зрадів.
— Гарну дівчину ти коте, мені привів, буде вона тут господарювати. А ти, господарочка, топи, вари, мене годуй, напувай. Ось тобі ключі: у першу і другу комору ходи, а в третю — боронь, Боже, не смій.
А як ведмідь у ліс пішов, взяла дівчина ключі і пішла комори побачить. У першій побачила хліб, муку, у другій сало, м’ясо, мед. І забажалось їй і в третю комору сходити, подивитися, що там лежить. Відкрила замок, бачить — діжки стоять. Узяла вона прутик, занурила в одну діжку — прутик позолотився, в другу діжку занурила — став він срібним. У третю діжку умочила — ворухнувся прутик: там жива вода була. Підійшла дівка до четвертої діжки і аж скрикнула!
— Ой тут мої сестри рідні неживі за діжкою лежать.
Умочила вона прутик у четверту діжку — прутик застиг: нежива вода там була. Окропила дівчина своїх сестер неживою водою — обм’якли вони. Окропила живою водою — ожили сестри. А як же їм звідси вибратися? І вирішила молодша сестра обдурити ведмедя: «Скажу йому, що з горя мати померла, і треба пом’янути її і віднести млинців, пиріжків». Прийшов ведмідь додому, а дівчина млинці пече.
— І що це моя господарочка тут робить?
— Та, бачиш, ходила в комору і все знайшла.
— А в третю комору не заходила?
— Ні, не знаю, що там у тебе лежить.
— Добре. Так давай мені їсти.
— Знаєш, дізналася я, що від горя померла мати моя, треба її пом’янути. Віднеси спочатку кошик з млинцями до батьків і кинь у город.
А сама посадила старшу сестру в кошик, наверх поклала млинців, пиріжків.
— Ну, неси! Та дивись; сам не їж. Я на дах залізу, дивитись буду.
Закинув ведмідь кошик собі на спину і пішов. Хоч і важкий кошик був, але доніс він його до крайньої хати. А тут собаки учуяли ведмедя та за ним. Кинув Ведмідь кошик і в ліс навтьоки. А дівчина з кошика вискочила і собі до батька-матері бігти.
На другий день знову відправляє молодша сестра ведмедя з кошиком:
— Віднеси кошик з млинцями: батько з горя помер, пом’янути треба.
— Посадила середню сестру в кошик, зверху млинці поставила, а сама
наказує:
— Віднеси ж кошик, а сам не їж, я тобі вдома смачніших млинців напечу. Я за тобою з даху наглядати буду.
Пішов ведмідь, Декілька разів сідав відпочивати, хотів навіть пиріжка скуштувати, але боявся, що розсердиться господарочка. Біля крайньої хати скинув кошик, а тут собаки за ним, ледь втік. А середня сестра з кошика вискочила і додому.
На третій день знову кошик збирає дівчинка та й жалиться:
— Брат мій помер — пом’янути треба.
— Ну що ж, напечи млинців, віднесу.
А кіт — Золотий Хвіст хоч і служив у ведмедя, але побачив, що дівчина дуже лагідна, ніжна і накормить його, і гребінцем: вичеше, і по спині погладить. Тож, коли дівчина почала його благати допомогти, то він згодився.
Дівчина взяла ступу, одягла на неї свою сукню і поставила на дах. Сама сіла в кошик, а кіт — Золотий Хвіст заклав її млинцями зверху.
Ведмідь кошик закинув на спину і поніс у село. Дуже хотілося йому з’їсти пиріжка, але побачив, що до нього наближається кіт — Золотий Хвіст.
— Швидше віднось млинці, да біжимо додому, господарочка не може злізти з даху, кличе на допомогу.
Добігли вони до крайньої хати, перекинув ведмідь кошика в город, аж млинці в різні боки порозліталися. Почули собаки, вискочили і за ним.
Прибіг він до хати, а опудало на даху стоїть.
— Що, господарочко, так довго на даху стоїш? Пиріжки я вже відніс. Злазь.
Опудало стоїть, мовчить.
— Злазь же, тобі кажу. Злізай, а то бити буду.
Опудало мовчить. Розізлився ведмідь, узяв жердину і посунув опудало. Воно покотилося: ту-ту, ту-ту, ту-ту. Ведмідь хотів впіймати дівчину, а опудало впало з даху прямо в морду ведмедя, прямо по ніздрях, І вбило його.
А кіт — Золотий Хвіст з того часу поселився в діда з бабою і трьома дочками. Він і досі там живе. Тут і казці кінець.