Кіт — Золотий хвіст

Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі дід і баба, І було у них три доньки .А за горою в лісі жив

ведмідь. У цього ведмедя служив кіт-Золотий Хвіст.

Одного разу Ведмідь і каже:

— Кіт-Золотий Хвіст, одружи мене!

Пішов Кіт-Золотий Хвіст шукати наречену для ведмедя. Прийшов до діда з бабою І став по городу ходити: грядки потоптав, капусту пом’яв. Побачила старша дочка це в вікно і кричить:

— Батечку, Кіт-Золотий Хвіст по грядках бігає!

— Біжи лови його, — гукнув дід.

Побігла дівка кота доганяти. Кіт по грядці — дівка по грядці, кіт по доріжці — дівка по доріжці, кіт через канаву — дівка через канаву, кіт в ліс — дівка в ліс, кіт в хатинку — дівка в хатинку.

А ведмідь саме на ліжку сидів, побачив дівчинку та й каже:

— Хорошу господарочку ти котику, до мене привів. Тепер будемо добре жити. А ти, господарочко, годуй мене, напувай. Ось тобі ключі від комор. В першу і другу можеш заходити, а в третю боронь, Боже, не ходи.

На другий день, коли ведмідь з котом пішли в ліс, надумала дівчина подивитися, що в тих коморах є. В першій — хліб , мука, в другій — м’ясо, сало, мед. Захотілося їй і в третю комору заглянути. Зайшла, бачить діжки стоять. Відкрила першу діжку — щось блищить І колишеться, сунула туди пальчик, а він золотий став. А це золота вода була.

Злякалася дівчина, побігла в хату, зав’язала пальчик ганчіркою і сидить, шиє. Приходить Ведмідь додому, побачив перев’язаний пальчик та й питає:

— Нащо ,господарочко, пальчик зав’язала?

— Я локшину подрібнювала і ножем порізала пальчик.

— Дай-но я подивлюсь!

— Не треба, мені боляче буде.

Не послухав ведмідь, стягнув пов’язку, а пальчик — золотий. Зрозумів він все. Схопив дівчинку (а вона з переляку скам’яніла), кинув за діжку в третю комору.

Зостався ведмідь знову сам. Через деякий час знову просить кота:

— Кіт — Золотий Хвіст, одружи мене!

— Не буду для тебе наречених шукать, бо ти дівчатам зло робиш!

— Та не можу я без господарочки жити!

— Ну гаразд.

Пішов кіт знову до діда з бабою. Ходить по грядках, капусту топче. Побачила це середня донька і кричить:

— Батечку, матусю, кіт — Золотий Хвіст!

— Біжи, лови його, доню, хутко!

Побігла дівка кота доганяти. Кіт по грядці — дівка по грядці, кіт по доріжці — дівка по доріжці, кіт через канаву — дівка через канаву, кіт в ліс — дівка в ліс, кіт в хатину — дівка в хатину.

А в хатині лежить ведмідь на ліжку. Зрадів, побачивши дівку:

— Хорошу господарочку, котику, ти мені привів. Тепер добре заживемо. А ти, господарочку, годуй мене, напувай. Ось тобі ключі від комор. У першу і другу заходити можеш, а в третю — боронь, Боже, не заходь.

Коли ведмедя не було, вирішила дівчина подивитись, що в коморах є. Зайшла в першу, а там хліб, мука, в другій — м’ясо, сало, мед. Захотілося їй і третю комору відімкнути. Зайшла, бачить — діжки стоять. Спробувала вона пальчиком доторкнутися до води в першій діжці — пальчик золотий став. Перелякалась дівка, побігла в хату, пальчик зав’язала ганчіркою, сидить, шиє.

Приходить Ведмідь додому, побачив зав’язаний пальчик і питає:

— Нащо, господарочка, пальчик зав’язала?

— Я шила і голкою пальчик проколола.

— Дай — по я подивлюсь!

— Ой-ой, боляче, не чіпай!

А ведмідь стягнув пов’язку з пальчика, а пальчик золотий. І друга дівчинка з переляку скам’яніла. Схопив її ведмідь і кинув за діжку в третю комору. І знову залишився він сам. Занудьгував він і знову почав кота просити.

— Кіт — Золотий Хвіст, одружи мене.

— Не піду я нікуди. Навіщо ти дівчатам зло робиш?

— Більше не буду, навіть жаліти буду!

Пішов кіт. Знову ходить по грядках, по капусті, по моркві. Побачила це молодша донька і кричить:

— Батечку, матінко, знову кіт — Золотий Хвіст грядки топче!

— Біжи, лови його. — кажуть батьки.

Побігла дівка кота ловити. Кіт по грядці — дівка по грядці, кіт по доріжці — дівка по доріжці, кіт через рівчак — дівка через рівчак. кіт в ліс — дівка в ліс, кіт в хатину — дівка в хатину.

В хаті ведмідь спить на ліжку. Побачивши дівку, схопився, зрадів.

— Гарну дівчину ти коте, мені привів, буде вона тут господарювати. А ти, господарочка, топи, вари, мене годуй, напувай. Ось тобі ключі: у першу і другу комору ходи, а в третю — боронь, Боже, не смій.

А як ведмідь у ліс пішов, взяла дівчина ключі і пішла комори побачить. У першій побачила хліб, муку, у другій сало, м’ясо, мед. І забажалось їй і в третю комору сходити , подивитися, що там лежить. Відкрила замок, бачить — діжки стоять. Узяла вона прутик, занурила в одну діжку — прутик позолотився, в другу діжку занурила — став він срібним. У третю діжку умочила — ворухнувся прутик: там жива вода була. Підійшла дівка до четвертої діжки і аж скрикнула!

— Ой тут мої сестри рідні неживі за діжкою лежать.

Умочила вона прутик у четверту діжку — прутик застиг: нежива вода там була. Окропила дівчина своїх сестер неживою водою — обм’якли вони. Окропила живою водою — ожили сестри. А як же їм звідси вибратися? І вирішила молодша сестра обдурити ведмедя: «Скажу йому, що з горя мати померла, і треба пом’янути її і віднести млинців, пиріжків». Прийшов ведмідь додому, а дівчина млинці пече.

— І що це моя господарочка тут робить?

— Та, бачиш, ходила в комору і все знайшла.

— А в третю комору не заходила?

— Ні, не знаю, що там у тебе лежить.

— Добре. Так давай мені їсти.

— Знаєш, дізналася я, що від горя померла мати моя, треба її пом’янути. Віднеси спочатку кошик з млинцями до батьків і кинь у город.

А сама посадила старшу сестру в кошик, наверх поклала млинців, пиріжків.

— Ну, неси! Та дивись; сам не їж. Я на дах залізу, дивитись буду.

Закинув ведмідь кошик собі на спину і пішов. Хоч і важкий кошик був, але доніс він його до крайньої хати. А тут собаки учуяли ведмедя та за ним. Кинув Ведмідь кошик і в ліс навтьоки. А дівчина з кошика вискочила і собі до батька-матері бігти.

На другий день знову відправляє молодша сестра ведмедя з кошиком:

— Віднеси кошик з млинцями: батько з горя помер, пом’янути треба.

— Посадила середню сестру в кошик , зверху млинці поставила , а сама

наказує:

— Віднеси ж кошик , а сам не їж, я тобі вдома смачніших млинців напечу. Я за тобою з даху наглядати буду.

Пішов ведмідь, Декілька разів сідав відпочивати, хотів навіть пиріжка скуштувати, але боявся, що розсердиться господарочка. Біля крайньої хати скинув кошик, а тут собаки за ним, ледь втік. А середня сестра з кошика вискочила і додому.

На третій день знову кошик збирає дівчинка та й жалиться:

— Брат мій помер — пом’янути треба.

— Ну що ж, напечи млинців, віднесу.

А кіт — Золотий Хвіст хоч і служив у ведмедя, але побачив, що дівчина дуже лагідна, ніжна і накормить його, і гребінцем: вичеше, і по спині погладить. Тож, коли дівчина почала його благати допомогти, то він згодився.

Дівчина взяла ступу, одягла на неї свою сукню і поставила на дах. Сама сіла в кошик, а кіт — Золотий Хвіст заклав її млинцями зверху.

Ведмідь кошик закинув на спину і поніс у село. Дуже хотілося йому з’їсти пиріжка, але побачив, що до нього наближається кіт — Золотий Хвіст.

— Швидше віднось млинці, да біжимо додому, господарочка не може злізти з даху, кличе на допомогу.

Добігли вони до крайньої хати, перекинув ведмідь кошика в город, аж млинці в різні боки порозліталися. Почули собаки, вискочили і за ним.

Прибіг він до хати , а опудало на даху стоїть.

— Що, господарочко, так довго на даху стоїш? Пиріжки я вже відніс. Злазь.

Опудало стоїть, мовчить.

— Злазь же , тобі кажу. Злізай , а то бити буду.

Опудало мовчить. Розізлився ведмідь, узяв жердину і посунув опудало. Воно покотилося: ту-ту, ту-ту, ту-ту. Ведмідь хотів впіймати дівчину, а опудало впало з даху прямо в морду ведмедя, прямо по ніздрях, І вбило його.

А кіт — Золотий Хвіст з того часу поселився в діда з бабою і трьома дочками. Він і досі там живе. Тут і казці кінець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

10 (6055). Кіт — Золотий Хвіст. СУС (-179*). Записано 2008 року. Мозкова Ольга Василівна (1943). Чернігівська область, Щорський район, Жовідь