Українські народні казки

Кіт, цап і баран

Українська народна казка про тварин

Жили-були в одного господаря цап і баран. Жили в згоді-злагоді: сіна в’язочку — і ту між собою ділили. А як кого били, то тільки кота Мурлику; він такий злодій і розбійник, все тільки світом шляється та краде, що попало.

Сидять собі раз цап і баран та й балакають. Аж тут де не взявся сірий кіт Мурлика, йде та так жалісно плаче, що аж засумували цап і баран, та й питають:

— А чого це ти, Мурлико, так важко плачеш, на трьох ніжках скачеш?

— Як мені не плакати? — відповідає кіт Мурлика. — Била мене стара баба, била, била, за вуса крутила, ноги мені поломила!

— А за яку ж то провину?

— Що я сам себе не пізнав та й бабину сметану злизав! І знову заплакав кіт Мурлика.

— Чого ж ти далі плачеш?

— А того плачу, що як баба мене била, то все говорила: «А до мене їде зять, то що мені замість сметани їсти подать? Хіба, — каже, — цапа і барана заріжу!»

Заревіли, зарепетували цап і баран:

— Ех, ти, проклятий котище! Ми тебе на смерть заколемо! Через тебе ж нам погинути прийдеться!

Та котик вину свою признавав і о прощення прохав. Цап і баран йому простили і всі три рада в раду: що робити, що чинити?

— Ах, брате баранчику, чи тверда у тебе голова? — питає кіт Мурлика. — Ану попробуй у ворота вдарити!

Баран з розгоном кинувся та буц рогами в ворота. Ворота похилилися, та не відчинилися. Піднявся цап рогатий, бородатий та як туцнув у ворота, а ворота відчинилися.

Порох стовпом піднімається, трава до землі згинається, біжать Цап і баран, а за ними скаче на трьох ніжках сірий Мурлика. Змучився він скоро, не встигає та й за цапом і бараном покликає:

— Не оставляйте мене, братчики, на поталу диким звірам! Я вам за те в пригоді стану!

Взяв цап посадив кота на себе, і знов понеслися вони горами, Долинами, травами, пісками. Бігли день, бігли ніч, аж сил не стало, мусіли припочити. А тут саме натрапили на скошене поле, а на полі стоги сіна, як палати стоять. А ніч була осінняя, холодная.

— Де тут огня добути? — радять цап з бараном. А кіт каже:

— Вдартеся рогами!

Ой, як розбіглися цап з бараном та як вдарили на себе рогами, аж іскри скочили та й на сіно впали! Загорілася ватра, тепло, гарно.

Гріються цап, баран і котик біля огнища; аж дивляться — непрошений гість іде: вуйко Медведенко.

— Пустіть, — каже, — загрітися! Щось мене студить...

— Просимо, просимо! Погрійтеся, вуйку Медведенку! А звідки бог провадить?

— Ет, ходив на пасіку та з мужиками посварився, аж боки болять, нездужаю... Іду до лисиці лікуватися.

Ну, стали разом темну нічку ночувати. Медведь під стогом, кіт на стогу, а цап з бараном біля ватри.

Тільки що задрімали, аж тут іде сім вовків сірих, а восьмий білий — та просто до стога!

— Фу-фу! — каже білий вовк. — Щось тут нечистим духом пахне! Що тут за народ? Ану попробуймо, хто міцніший!..

Заблеяли цап і баран з перестраху, а Мурлика так відізвався:

— Ой ти, білий вовче, князю над вовками, сірими братами! Не сердь нашого старшину — князя, бо він дуже сердитий; як розсердиться, то — боже борони — ніхто його не вдобрухає!.. Он, не бачиш у нього бороди? В ній то і сила його; бородою він звірів побиває, а рогами лише шкуру здіймає! Краще ви спокійно і чесно підійдіте та попросіте: ми, мовляв, хочемо тільки з вашим молодшим братчиком, що під стогом лежить, побавитись, щоб не нудно було!

Тоді вовки бородатому цапові тільки здалека вклонилися, а самі обступили медведя і почали його зачіпати. А він як набрав сили та як вхопить вовків по два в одну лапу, а вони як заридали та застогнали... А далі якось вирвалися та давай ногам знати, аж закурилося за ними!

Так то хитрий кіт став цапові й баранові в пригоді.

Походження та примітки

Кіт, цап і баран. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Час і місце запису не зазначені. Світ дитини. Ілюстрований часопис для українських дітей та молодіжі, Львів, 1920—1939., 1928, ч. 3, стор. 92—93.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.