Лайдаків круг
Українська народна казка Чернігівщини

Давно те діялося. Жив у селі чолов’яга на прізвисько Лайдак. Відповідало те прізвисько діянням його носія. Йде, було, вулицею Лайдак, не промине й собаки, щоб не зачепити. Залишить біля гумна господар віз з снопами, а ранком дивиться, а віз стоїть на самому вершечку покрівлі. Дивуються люди, кажуть, що сам біс його туди запроторив. А то вночі Лайдак зі своїми помічниками розібрав воза і затяг на покрівлю.

Іншим разом хвіртки з усього села познімає. Цілий день господарі мучаться, відшукуючи своє добро.

А спіймає козу — роги зігне та між шпицями у колесо тикне.

Найнявся якось Лайдак до Скидана косарем. Косили в лісі, а там сіножаті в основному в кругах та болотистих низовинах. Викосили один круг, другий, переходять на третій. Старий Скидан розповідає, що ось уже кілька років не докошується трава на цьому крузі.

— Ото, — каже, — як доходимо до цього куща, то з нього виповзає змія страшна і сичить. Так ми і назад вертаємо.

— Я її сьогодні прожену, — хизується Лайдак.

Взялися за коси. Ось і доходять до куща. Чується звідти сичання, косарі бачать, як витягла голову страшна гадюка. Опустили вони коси, а Лайдак іде собі далі. Ще більше сичить і хвилюється змія.

— Вернись, зупинись! — кричать Лайдаку та де там. Ось махнув він косою і змія, розсічена замовкла. Аж тут почувся людський голос на весь ліс:

— Перекажи Домасі, що нема вже Васі!

Здивовані і приголомшені всі завмерли. Що б це означало?

— Досить косити, поїхали додому, — каже господар.

Господиня здивувалася, що так рано справилися, але покликала на вечерю. Випили по чарці, розговорилися.

— Сміливий ти, чортів Лайдак, — мовив хтось із косарів.

— Та нічого страшного там не було. Різонув косою і все замовкло. Тільки голос якийсь дивний був.

В ту мить з-під підлоги виповзла величезна змія, обвила Лайдакові ноги й ужалила. Всі кинулися, хто куди. А коли повернулися, то Лайдак був уже мертвий. Змінив місце для своєї хати Скидан, а той круг і до цього часу люди називають Лайдаковим.