Українські народні казки

Лебідь, щука і рак

Українська народна казка про тварин

ЛЕБІДЬ, ЩУКА І РАК — Українська Народна Казка Про Тварин
ЛЕБІДЬ, ЩУКА І РАК — Українська Народна Казка Про Тварин

Лебідь плавав на воді понад берегом, зігнувши шию, дивився в воду. Пливла мимо його щука, остановилась і пита: «Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш, коли річка замерза?» — «А нащо тобі знать?» — «Та я хотіла на зиму куди-небудь утекти, а то під льодом припада задихаться без свіжого повітря». — «Я на зиму лечу відсіля в теплий край, там і живу до весни». — «Візьми і мене з собою!» — сказала щука. «А чого ж, про мене все равно; хочеш, так подамось вмісті, веселіш буде».

Почув їхню розмову рак і каже: «Візьміть і мене». — «Ну, так що ж, хочеш — одправляйся і ти з нами, гуртом веселіш буде; діждемось осени, я вам тоді скажу, коли летіть». Лебідь, бач, думав, що вони як плавають по воді, так уміють і літать у повітрі.

Минуло літо, наступила осінь, лебідь каже: «Ну, братики, пора летіть у вирію, лагодьтесь назавтра, на після обід рушим в дорогу». Щука оповістила рака. Рак подумав і каже: «А як же ми, сестро, будем на сухопутті жить без їжі? Давай візьмем з собою на дорогу харчів, щоб нам хватило до самого місця». — «А в що ж ми заберем?» — спитала щука. «Та давай ми нагрузим харчами возок, впряжемось в його і подамось. Присогласим і лебідя за кумпанію, він нам підсобе, втрьох потягнем за собою харчі».

Рак і щука добули воза, насукали з трави постромок і ждали лебедя. На другий день прилетів лебідь і каже: «Ну, ви тут готові, хлопці, а то я уже лечу!» — «Готові, готові, тіко ги, будь ласкавий, підсоби нам віз везти; давай ми всі троє впряжемось і подамось з богом». — «Добре, чіпляйте постромку мені за ногу».

Рак прив’язав лебедя за ногу. Свою постромку взяв у клешні, а щука за третю учепилась зубами. «Ну, хлопці, разом трогай!» Рак поп’ятивсь назад, хвостиком замелькав, щука стрілою розігналась на глиб у воду, а лебідь замахав крилами, піднявсь вгору. Обірвались всі постромки, не дали возові ходу. Хто з них був виноват, а хто прав — цього ніхто тоді не знав і судить їх ніхто не став. Одні тіко жаби досить насміялись і немало дивувались, чого рак і щука не за своє діло брались.

Походження та примітки

Лебідь, щука і рак. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. II. Тарасевський у м. Шебекіно Бєлгородського пов. Курської губ. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 458—459.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Художник ілюстрацій К. Шалварова

Лебідь, щука і рак

Українська народна казка Полтавщини

Плавав лебідь по воді, понад берегом, зігнувши шию, дивився у водну голубінь. Пливла поблизу щука, зупинилась і питає:

— Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш взимку, коли річка замерзає.

— А навіщо тобі знати?

— Та я хотіла на зиму куди-небудь утекти. А то під льодом задихаюся без повітря свіжого.

— На зиму, — каже лебідь, — лечу звідси у теплі краї та й живу там до весни.

— Візьми і мене з собою, — просить щука.

— А чого ж, мені все одно, — каже, — коли хочеш, подамося разом, то й веселіше буде.

Почув їхню розмову рак і каже:

— Візьміть і мене з собою.

— Ну, подамося разом, — каже лебідь, — прийде осінь і я скажу, коли летіти.

Лебідь думав, що коли вони уміють у воді плавати, то зможуть і в повітрі літати. Минуло літо, настала осінь, лебідь і каже:

— Уже пора летіти в теплу країну. Збирайтеся на завтра, після обіду вирушимо.

Щука переказала ракові, а той каже:

— А як же ми, сестро, будемо жити на сухопутті без їжі та води? Давай візьмемо з собою харчів.

— А як же ми візьмемо? — спитала щука.

— Давай складемо харчі у візок, упряжемося в нього та й полетимо.

Рак і щука здобули воза, склали харчі і чекають лебедя. Прилетів лебідь і каже:

— Я вже готовий, а ви?

— Готові, тільки ти поможи нам віз тягнути з харчами.

— Добре, — погодився лебідь.

Рак прив’язав лебедя за ногу, свій кінець взяв у клешні, а щука учепилася зубами. Рак шарпнув назад, щука стрілою розігналася у воду, а лебідь злетів у повітря. Так і не зрушили віз з місця.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

55 (4959). Лебідь, щука і рак. СУС — 252А*. Записала Петренко С. 2008 року.
Оповідач: Чередник Катерина Семенівна (1936 року народження), Кочубеївка, Чутівський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Лебідь, щука і рак

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Плаває лебідь по воді над берегом. Красиво скрізь, травичка. Пливла біля його щука. Крутилась-крутилась і спитала, де він бува, як замерзне річка. Удивився лебідь. Каже:

— А тобі нащо?

Щука йому й отвічає, шо хоче кудись на зиму втекти, бо під льодом їй дихать нічим. Лебідь їй розказав, що літає в теплі краї, і сказав, як там красиво, тепло, гарно.

Стала щука з ним просицця. Согласився лебідь, сказав, що разом веселіше буде. Аж тут вилазить рак. Він почув, про що балакали щука з лебедем. Став і він просицця з ними. Лебідь знов согласився, сказав, що скаже, як прийде осінь, коли летіть треба. Він думав, якщо вони плавають добре, то так само й літать вміють.

Ось кінчилося літо, стало холодно і прийшла осінь. Каже лебідь щуці і ракові, що треба збирацця, завтра будуть рушать. Рак думав-думав і каже щуці:

— А що ми будемо їсти на суші? Давай наберемо харчів, щоб хватило на дорогу.

Удивилася щука, бо куди ж їх брать? Рак сказав нагрузити повозку, запрягтись у неї і рушать. Рішили пригласить лебедя в компанію, щоб легше було.

Достали вдвох повозку, насукали вірьовок з трави і ждуть лебедя. Прилетів він і питає, чи готові вони вже летіть? Раді щука з раком отвічають, що готові, треба тільки, щоб він їм поміг воза тягти. Каже лебідь, щоб чіпляли йому вірьовку до ноги.

Прив’язали йому вірьовку, а рак взяв свій край у клешні, щука вчепилась зубами. Рішили рушать: рак потягнув назад, щука стрибнула у воду, а лебідь рвонув вверх. Пообривали всі вірьовки, чуть не перекинули повозку, осталась вона на місці.

Ото і розберись, хто винуватий. Зате жаб насмішили, що вони чуть не полопались. Ото вам наука, що не треба брацця не за своє діло! Гарна казка? Отож, не знаючи броду, не лізьте у воду.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Костенко Ольга Миколаївна (1938 року народження), Дніпропетровська область, Межівський район, Новопідгородне 246 (7391). Лебідь, щука і рак. СУС — 252А*. Записала Литвиненко Ольга 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.